Як ховали Митрополита Андрея Шептицького

Міф говорить, що був вінок від Хрущова і на похороні було місцеве більшовицьке керівництво. Це не правда.

 

Спогади про похорон залишив митрополит Йосиф Сліпий. Він описав, як резидент військової розвідки Даниленко-Карін прийшов і сказав, що влада не відреагує на смерть Шептицького, бо він виступав проти комуністичної влади.

 

У спогадах також є опис самого похорону, на якому не було жодного представника влади, окрім Даниленка-Каріна і його охорони.

“Про смерть Митрополита я повідомив ґенерала міста й посадника. Треба було зарядити похорон. Тіло вбрав брат-студит Атанасій (Кольбенко — І. М.), і його зложено до провізоричної труни в митрополичій молитовниці, а опісля я відправив панахиду, а по панахиді тіло перенесено до катедри і виставлено його на останнє прощання.

 

Прийшов і згаданий уповноважений, якого звали «міністром», із кондоленціями, і коли ми стояли у вікні митрополичої почекальні та дивилися на довгий ряд вірних, які йшли до катедри, в’їхало на них большевицьке вантажне авто.

 

Йому стало неприємно, і тоді він сказав: «То наше хамство нам більше шкодить, ніж американська чи інша розвідка» (мова про Сергія Даниленка-Каріна (1898–1985), радянського розвідника, якого в колах УГКЦ називали «міністром» — І. М.).

 

Тіло лежало в катедрі цілий тиждень, а на неділю я з капітулою рішив похорон. За той час могли довідатися й на провінції та приїхати, хто міг. У суботу чи п’ятницю прийшов знову уповноважений і заявив, що правительство рішило не брати участи в похороні, тому що покійний не був прихильний для большевиків, але він сам приватно візьме участь як приватна особа. Отець Котів старався десь про катафалок, але в неділю, коли я правив заупокійну Службу Божу, приступив до мене котрийсь з священиків і сказав, що не хочуть дати катафалька, бо я зарядив похоронний похід через місто з поворотом назад до Св. Юра.

 

Впродовж тижня студити зробили металеву трумну — і до неї переложено тіло. Отець Климентій дуже боявся і прохав не нести тіла з домовиною через місто, бо можуть його зневажити, але я не уступив і сказав, що тіло понесуть священики. У Службі Божій брали участь Перемиський єпископ Йосафат Коциловський і його помічник єпископ Григорій Лакота з двома крилошанами. Мали вони деякі труднощі з приїздом, бо Перемишль був уже тоді по польськім боці. Архиєпископ Базяк (Євгеній Базяк (Eugeniusz Baziak (1890–1962) — польський римо-католицький єпископ — І. М.) відправив «Реквієм», але не пішов у поході.

 

Латинську Службу Божу правив і архиєпископ Твардовський, який опісля дістав запалення легенів і помер. Тож і я відправив рівно ж в польській катедрі заупокійну Службу Божу та відчитав Євангеліє при винесенні тіла, але в поході не брав участи, тому що архиєпископ Базяк обмежився тільки до панахиди в церкві.

 

Від вірмен правив митрат Каєтанович (Діонісій Каєтанович (Dionizy Kajetanowicz (1878–1954) — вірменський монах-францисканець, римо-католицький священик — І. М.).

 

Очевидно, були ще єпископи Будка й Чарнецький, а зі Станіславова не було нікого.

Із проповідниці перед входом до катедри я виголосив пращальне слово, за яке мені о. Климентій опісля дуже дякував, кажучи, що «це була спеціяльна харизма».

 

Похід був величавий: зі Св. Юра до Сойму, на Вали, на Коперника і попри Техніку назад до Катедри. Домовину несли священики, на зміну. Бачив я, що збоку йшов уповноважений, а перед ним ішло кільканадцять большевицьких бойців, мабуть, щоби перешкодити якомусь нападові. Похід розвинувся гарно, все йшло в найкращому порядку.

 

Час до часу приступали до мене священики і я видавав відповідні зарядження. Похід вернувся до Св. Юра — і домовину зложено в крипті, побіч домовини кардинала Сильвестра Сембратовича. Після обіду-тризни відправив панахиду при столі єпископ Й. Коциловський”.

 

[Сліпий Йосиф. Спомини / За ред. І. Дацька, М. Горячої. — 3-тє вид. — Львів — Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C. 151–152]

Фото зі сторінки https://risu.ua/