Ірина та ігор Калинці: ”Ми завжди були однодумцями. Нас з’єднала поезія”

Поділитись

1961-го року Ірина Стасів (Калинець) одружилася з ходорівським поетом Ігорем Калинцем (9 липня 1939 року в місті Ходорів (Бібрський повіт, за польським адмінподілом — Жидачівський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка).

У будинку молодого подружжя періодично збиралися представники львівської творчої інтелігенції, обговорювали актуальні на той час проблеми. З часом утворилося потужне суспільно-культурне середовище, в якому Калинці мали значну роль.

Зрештою, подружжя Калинців – унікальне. Вони разом пережили труднощі  і радості, радянські табори і заслання, цькування радянської системи.  Не втратили один одного через тривалу розлуку, більше того, їхнє сімейне життя  стало ще міцнішим.

Що їх поєднало ?

Насамперед, взаємне кохання, спільні погляди та літературні уподобання. Вони спільно вибрали сімейну долю, повсякчас радилися стосовно особистої творчості та наукової праці. Ірина закінчила навчання у ЛНУ імені Івана Франка, досліджувала історію України часів Київської Русі.

Ігор творив дитячі поезії, мріяв перевидати свій дитячий двотомник (Київ).

– Нас поєднала поезія. – сказав якось Ігор. І продовжив: Вперше свого вірша  опублікував у журналі “Жовтень”, а поряд була ще одна публікація – невідомої мені авторки. На одному із засідань літстудії почув голос студентки славістики: ”А покажіть-но мені Ігоря Калинця”. Я озирнувся і пильно подивився.  Це була Ірина. Згодом увів її  в наше напівлегальне  молодіжне товариство (Теодозій Старак (12 серпня1931-1 жовтня 1999, Львів) – перший посол незалежної  України в Польщі, Богдан Завадка (село Мокротин, 29 січня 1934—26 листопада 2009,  Львів), літературознавець). 

Ми з хлопцями жили весело, відвідували разом різні події – дні народження, іменини.  Ірина вела тривалі політичні дискусії. Підпільно діставали  заборонену політичну літературу, наприклад, Дмитра Донцова.

Саме тоді виключили з університету студентів  Михайла Гончара  (2 січня1922-10 січня 2015), Лева Воловця (село Велика Вільшаниця,18 вересня 1936-8 квітня 2023, Львів), (читали трилогію письменника Богдана Лепкого “Мазепа”).

Діставали також “Літературний вісник”, знайомилися з  творами Олега Ольжича (Кандиба, Житомир, 8(21) липня 1907- 10 червня 1944, концентраційний табір Заксенгаузен), Олени Теліги… Звісно, складали іспити з марксизму-ленінізму та інших лженаук.

У той час  мала місце т. зв. хрущовська відлига. Частенько до Львова приїздили студенти із Києва та інших міст. Ірина та Ігор спілкувалися з ними, вели дискусії на політичні теми. 

До Львова завітали Іван Драч (село Таліжниці, 17 жовтня 1936-19 червня 2018, Київ), Іван Дзюба (село Миколаївка,26 липня1931-22 лютого 2022, Київ), Микола Вінграновський (м. Первомайськ, 7 листопада 1936-26 травня 2004, Київ).

На руках тоді ходили поезії Василя Симоненка (село Біївці, 8 січня1935-13 грудня 1963, Черкаси), Бориса  Мамайсур (15 серпня1938-19 жовтня 2003),  Ліни Костенко… Почав виходити самвидав. Ми були його активні учасники.

1961-го Ірина зробила доповідь на Шевченківському святі як студентка університету. Тут вона познайомилася із поетом Іваном Драчем. На жаль, 1964-го на 150-річчя Тараса Шевченка КДБ спалили бібліотеку АН УРСР (Київ). Тоді ж Ігор Калинець запустив у самвидаві передрук статті ”Радянізація Тичини”. Згодом це прозвучало на судах 1965 та 1972 років.

КДБ тоді Ігоря  не заарештувало, але попередили його, що він розповсюджував літературу. Та й за їхніми даними, із Москви поступила вказівка про обшук і арешт подружжя.  Відтоді періодично викликали  Ігоря в КДБ: ”Бачите, які сюди широкі двері ?”.  А звідти – надто вузькі”.

Ірина змінила чимало місць роботи. Їй не давали можливості працювати за фахом. Безробіття стало для неї нормою життя.

1965-го подружжя викликали на слідство  за видання книжки “Вогонь Купала” (Київ)”. До Львова книжка не дійшла. Заборонили. Перед тим Ігор виступав із своїми віршами у Музеї українського мистецтва. Згодом Ігореві сказали, що в нього не радянські погляди – тобто націоналістичні. Потім Ігор працював у Львівському державному архіві  – директор Галина Сизоненко – колишня радянська партизанка. Вона Ігорю симпатизувала і постійно його захищала. Тут він втримався на роботі до 1972-го. Підготував до друку другу книжку – але автора очікував… табір. Тоді він запустив її у самвидав, деякі з її публікацій перетнули за кордон  (Англія, Німеччина, США).

Наприкінці 1971-го подружжя створили Комітет із захисту Ніни Строкатої (до шлюбу) Караванська (31 січня 1926 – 2серпня 1998, Дентон, США) (власне,  це був Комітет прав захисту людини у Москві). Тоді ж В’ячеслав Чорновіл задумав  створити Українську Гельсінську групу (УГГ).

 12 квітня 1972-го усіх членів УГГ, у тому числі й Ірину заарештували. Ігор залишився вдома із їхньою донечкою (першокласницею).

12 квітня того року провели повторний обшук у помешканні – анексували всі вірші, листи… Ігореві грозили… розстрілом, мовляв, вони законспірували антирадянську групу українців-націоналістів. 

Слідчий до Ігоря: ” Ну  добре, ви не хотіли прославляти у віршах  радянську владу, не хочете написати, яке щасливе  у нас життя, про мир ”.

У серпні засудили Ірину закритим судом. Ігоря допитали як свідка. Згодом також засудили за те, що він український поет. Доня залишилася з батьками Ірини.

Ігоря просили написати покаянного листа, мовляв, тоді звільнять його, а справу дружини переглянуть. Лякали Ігоря списком людей, які не були на волі, а доню віддадуть в дитячий будинок. За словами Ігоря, останнє  було найстрашніше. Слава Богові, все минулося.

Ірина  потрапила у Мордовські табори, Ігор  – у  Пермь і три роки заслання у Читинській області. За словами Ірини, у мордовських таборах  було мало жінок (Дарія  Гусяк, Марічка Пальчак (25 років), Катерина Зарицька, Галина Дідик, Ольга Дідик, Ніна Караванська (одеситка),  Надія Світлична (киянка), Стефанія Шабатура (львів’янка). Повторно засудили за участь в русі опору  Ірину Сеник та Оксану Попович.

Перебування у таборах відзначалося жорстокістю до ув’язнених  людей

Скажімо, за невиконання  надлюдських норм праці карали голодним пайком, карцером. Ірина Сеник сиділа в карцері, заповненим холодною водою по шию (звідти  – хвороба хребта). Нині вона одна з Героїнь Світу, як і Ірина Калинець (Львів) та Анна Захарова (Харків).

Дозволяли писати два листи на місяць. Родичі та доня писали регулярно. Звісно, життя донечки Звенислави тривожило подружжя  найбільше. Бачили і відчай Надійки Світличної, коли її дитину віддали у дитячий будинок (хлопчик перестав говорити).

У таборі Ігор почувався вільним. Постійно носив маску нібито радянської людини, яка прагне правди  у світлі вчення Маркса і Леніна. Навіть міг себе відверто оголосити українським патріотом, як це робили Іван Гель чи Валентин Мороз.

У таборі також перебували ув’язнені  учасники  УПА, ОУН, прибалти, росіяни. євреї,  вірмени. Їх не визнавали політичними. Тому  вони неодноразово порушували питання про визнання статусу політв’язня.

У таборі Ігор відбув на Уралі шість років. Брав участь у голодуванні, писав хроніку життя в таборі, поезію,  статті – більшість з них передавав за кордон. За його словами, це було  його найвище мистецтво. А написані твори об’єднав під назвою “Невольнича муза”. До цього поезії ховав у записниках, блокнотах, інколи надсилав додому.

Інше життя-буття  в таборі було в Ірини –  жінки порали землю, садили квіти. Між ними петрушку, цибульку, виціджували перлову кашу, додавали  петрушки, листків румбамбару і робили голубці.

Якось Ігор сказав:”Ми мали різні характери, але завжди були однодумцями. А ще зв’язувала нас найдорожча донечка Звенислава”.

І далі: ”Ірина знала, що я можу робити, а я знаю, що вона. Ми притерлися один до одного. Шлюб наш не розлетівся, отже, далі живемо разом”.

Підготував Степан Беца

P.S. Ірина Калинець: “Я наздоганяю те, що прогаяла, на це іде багато часу. Я знаходжу відраду, коли іду до церкви – і поруч люди, які мені близькі. Це моя велика родина”.

-Молоде покоління, хоч іще не вповні може себе виразити, але вже бачить двері, бачить вихід, воно вже старається виходити, інакше ми мусимо визнати, що прийшли до кінця світу – нема вже нічого, є випадковість життя на землі, яке завершується корупцією, хабарництвом, самознищенням, але це не так, а значить, хочемо ми вірити, чи не хочемо – але реальністю є те, що в тому молодому поколінні значно ширшим буде коло людей, віддане тим ідеалам, без яких людина не може жити. І ота критична маса, про яку ми сьогодні  говоримо, маса людей відданих, чесних, порядних – вона наросте, вона мусить нарости. Такий закон життя.

Ірина Калинець, донька Дзвенислава та онука

 … … …

Любов Бога, як і любов  до Бога та до людей, була і є найпотужнішою силою, яка дає сенс життю – щоб людина не втратила християнських святинь і не перетворилась у тварину.

Додамо, що 6-го грудня 2025 року Ірині Калинець виповнилося б 85 років. Ірина Калинець відійшла у засвіти 31 липня 2012 року…

Контент Медіа
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.