Герби міста Белз: як замість грифона з’явилася вежа
Чому місто Белз на Львівщині викинуло зі свого герба середньовічного грифона…Таким питанням задався відомий нашим читачам історик і археолог Микола Бандрівський.
На цій світлині ви бачите герб Белза, який служив його гербом довгі століття. Врешті, Белз – одне з небагатьох міст материкової України, яке на гербі колись мало цього грифона – міфічну істоту, яка поєднувала у собі крилатого лева із грифом.
Це герб Белза перед 1535 роком із гербовника Яна Длугоша “Insignia seu clenodia…”, єдиний екземпляр якого сьогодні зберігається в Арсенальній бібліотеці в Парижі (через це, дане видання відоме також під назвами: “Herbarz Arsenalski” або ж “Stemmata Polonica”)
(зображення із відкритих джерел та сторінки Roman Dzyuban).
(зображення із відкритих джерел та сторінки Roman Dzyuban).
Герб Белза на дзвіниці храму святого Миколая на Замочку у цьому місті
(світлина із відкритих джерел).
(світлина із відкритих джерел).
Микола Бандрівський пише, що “ПередГрифонові” зображення Белза, здається, взагалі невідомі. Тобто, нині не можна сказати, якими зображеннями на своїх печатках позначали себе князі Белзького князівства у 12-15 століттях. На цьому рисунку ниже – зображення ПЕЧАТКИ БЕЛЗЬКОГО ВОЄВОДСТВА 1676 РОКУ, яку подає Олег Однороженко.
“…1464 року Белзьке князівство, яке доти перебувало під владою мазовецьких князів, було інкорпороване до складу Корони Польської як окреме воєводство. Тоді ж постає його герб – на червоному полі срібний гриф (грифон) під золотою короною.
Його зображення відоме за численними мініатюрами та гравюрами в гербовниках, хроніках, історичних і літературних творах (як-от ілюстрація ліворуч – із Бартоша Папроцького).
Як не дивно, але жодної печатки Белзького воєводства донедавна не було відомо. Виявлений нами нещодавно в Головному архіві давніх актів у Варшаві відтиск зберігся не в надто доброму стані: зокрема, втрачено більшу частину легенди. Натомість у самому полі печатки добре видно фігуру геральдичного грифа під короної – старожитного знаку Белзької землі. Oleg Odnorozhenko “.
До слова, Олег Однороженко вважає, що герб із грифоном це не герб міста Белза, а герб Белзького воєводства. Герб міста від 16 століття той, що й нині.
У австрійські часи Белз належав до Галичини. А от раніше і Белз, і Львів відносилися до південної Волині. Скажімо, межа між Волинню і Галичиною проходила (пр.900 років тому) на північних околицях Золочева (битва на Рожному Полі, яка відбулася на межі з пізнішими: Волинню, Галичиною і Поділлям).
Але далі сталося ось що: у 1999 році, коли перед мешканцями Белза постало питання вибору свого міського герба, то вони чомусь проголосували… за зображення оборонної вежі із “ратником” на її вершечку, який нібито стріляє з гармати.
Чому мешканці Белза не обрали тоді – свого ж таки белзького – герба у вигляді чудового срібного грифона на черленому тлі, який датується ранішим часом – 1535 роком і є окрасою гербовника “Insignia seu clenodia…” славного Яна Длугоша – для мене залишається загадкою…
.
То нині для декого з читачів може видатися несуттєвим, але… Цей таємничий белзький грифон був, мабуть, гербом цього містечка задовго до надання йому магдебургського права у 1509 році. Хоча і до києво-руських династій княжих часів белзький грифон, скоріш за все, не має відношення (дивіться: Белзьке князівство XII-XV століть).
Цей міфічний образ – грифон, міг бути привнесеним на наші землі однією із хвиль переселенців із північно-західної Європи (попередньо у ІХ-ХІ століттях), де схожі грифони присутні на гербах Лівонії, Померанії та Кашубії. Зрештою, то справа самих мешканців Белза вирішувати, що чи кого вони хочуть бачити на гербі свого міста.
Врешті, Белз не був би Белзом, якби не відзначився у віках ще однією своєю унікальністю, а саме: неймовірно високим значенням Белза для світового єврейства.
Судіть самі: єврейська громада з’являється в українському Белзі не пізніше кінця XIV століття. І, відтоді впродовж наступних п’яти віків існував баланс між чисельністю її членів по відношенню до місцевих русинів – приблизно 80% русинів і 20% євреїв. Однак, так тривало лише до 1830 року.
Саме того літа до Белза переїхав хасидський цадик Соломон Роках, якого до сьогоднішнього дня вшановують як чудотворця і основника белзького напрямку у хасидизмі (то таке містичне відгалуження в юдаїзмі, яке виникло в Україні у XVIII столітті. Згідно з цим вченням, саме у Белзі має з’явитися юдейський Месія).
Отож, Белз ставши два століття тому осередком містичного відгалуження в юдаїзмі, увійшов з того часу у нову фазу свого розвитку і почав зусебіч розростатися і багатіти новими бізнесами, які спершу невеличким потічком вливалися у міське життя, але вже за пару десятиліть потужні фінансові потоки несказанно оживили міські квартали і Белз увійшов в апогей свого розквіту.
Звісно, усі ці переміни позначилися і на специфіці національного складу Белза, в якому згідно з переписом 1910 року, єврейське населення становило 60% від загальної кількості його мешканців, а решта – русини та інші. І так тривало до Другої Світової війни, яка безповоротно розметала по всьому світу і тих, і інших…
Натомість, до повоєнного Белза радянська влада поназвозила звідусіль (в основному, із республік СРСР) різношерсне населення, яке за останні десятиліття, вже у другому і третьому поколіннях чудово адаптувалося до місцевої галицької специфіки і нині там стало “корінними мешканцями”.
Чи збереглось із того – “передвоєнного Белза” хоч кілька місцевих родин ? Хотілось би, щоб хоч якась ниточка традиції, а все ж поєднувала оті два різних світи: передвоєнного і сучасного Белза…
Читайте також: як фіни воювали проти радянського союзу за свою незалежність
