Чому Львів стає російськомовним
Таке питання задав у соцмережах активний дописувач у Фейсбук, дослідник історії Микола Бандрівський.
Нещодавно підмітив одну цікаву річ: частина україномовних (!) переселенців, які приїхали до Львова навіть гадки не мають якось відсторонюватися від тієї “великой” культури російського агресора (мова не про політичну позицію).
Звідси вже недалеко до припущення, що навіть будучи стовідсотково україномовними, частина наших співгромадян зі сходу і півдня України, все-таки ментально тяжіє (якщо не належить цілком) російськомовній культурі.
Звісно, за будь-якої оказії вони б’ють себе у груди, що вони найщиріші патріоти, одягають вишиванки, пов’язують на себе синьо-жовті стрічки, навіть вивчили і співають: “Батько наш – Бандера, Україна – мати!”, але…
Внутрішньо, майже потайки, щоб не дратувати отих “западенців”, вони й надалі у своїй душі поклоняються усьому тому, що колись становило цінність для різних шуфутінскіх, висоцкіх, окуджав, газманових та ін.
Звичайно, я можу помилятися, пише Микола Бандрівський, але складається враження, що частина отих переселенців так швидко “зліпила” із себе українців, бо це їм вигідно. Це – чисто ситуативний їхній крок, який необхідний для порятунку кожного з них у незвичному для них (непроросійському) середовищі.
Звісно, ота їхня, привезена сьогодні до Галичини, ментальність, є сильно надіпсована російською культурою, яка все була більш агресивна, аніж українська.
Причому, дехто з переселенців поводить себе, так, ніби їм тут щось винні (вже звично чути: “…нас первыми бомбили, а вас – нет!”. При цьому, вони й чути нічого не хочуть про статистику голосувань на півдні і на сході нашої держави за попередніх виборів, як і про ритуальні закликання у тих краях: “путин – введи войска..!”).
І, звичайно, мало втішили наміри Андрія Садового з його міськвиконкомом, оселити у Львові близько 50 тисяч переселенців. Причому, частину з них, наскільки я зрозумів, планують назавжди тут залишити. Чи змінить це демографічну ситуацію у нашому місті..? – Безумовно і наступні вибори це доведуть.
Визнаю, мене таки, разить, коли йдучи, приміром, з вулиці Руської через Ринок на вулицю Театральну, з тих принагідних уривків розмов, які вловлює моє вухо, близько 90% – російською. І, це зовсім не туристичні групи…
Одним словом, якісь не зовсім зрозумілі, поки що, течії нуртують просторами Галичини: місцевих молодих хлопців, цвіт нації – першими кидають на передову у найгарячіші точки, а, замість них до Галичини хлинули того ж віку, молоді здорові російськомовні хлопаки (яких чи не щодня можна бачити в центрі під парасольками з гальбою холодного пива чи за кавою) і яких, львівське ТЦК, чомусь тупо не бачать…
Від редакції: думки автора наведено у тексті дослівно.
