Звідки українців депортують найчастіше
На початку повномасштабного вторгнення, коли українці особливо зі східних да південних областей покидали рідні домівки і виїжджали за кордон. про депортацію чи навіть натяк на неї не було й мови.
Але, на жаль, війна триває, мільйонам українців повертатися просто нікуди, російські окупанти розбомбили або ж захопили їхні квартири і будинки, на окупованій території триває насильна паспортизація.
Згідно з даними Євростату, станом на кінець січня майже 4,3 мільйона громадян, що раніше мешкали в Україні, перебралися до ЄС. Найбільшу кількість отримувачів тимчасового захисту з України прийняли:
• Німеччина (1 170 250 осіб; 27,3% від загальної кількості в ЄС);
• Польща (993 015; 23,2%);
• Чехія (394 985; 9,2%).
У цих країнах проживає найбільша кількість біженців – 60% українців, що залишили батьківщину. Цікаво, що в середньому на кожну тисячу громадян ЄС приходилося 9,5 українців. І за таким критерієм «щільності» лідерами виявилися:
• Чехія (36,2 на 1 000 осіб);
• Польща (27,1);
• Естонія (26,0).
Порівняно з кінцем грудня 2024 року кількість тимчасово захищених українців зросла на 25,5 тис.
Найбільший абсолютний приріст спостерігався в Німеччині (+8 800; +0,8%), Чехії (+6 360; +1,6%) та Іспанії (+3 050; +1,3%). А чотирьох країн ЄС люди навпаки тікали. Це Данія (-2 245; -6,1%), Франція (-660; -1,1%), Австрія (-420; -0,5%) та Литва (-155; -0,3%).
У цьому контексті можуть бути цікавими офіційні цифри видачі громадян в Україну за запитами компетентних органів. Адже вони певною мірою свідчать не лише про поведінку українців за кордоном, але й про терпимість влади цих країн.
Варто нагадати, що з питань видачі осіб діють Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року з протоколами, Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (1993 року), а також низка двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів.
Питання боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі держави, вирішують правоохоронні органи України виключно через Національне центральне бюро Інтерполу. Його роль сьогодні виконує Нацполіція. На робочий апарат покладено завдання з координації наших правоохоронних органів, а також взаємодії з генеральним секретаріатом Інтерполу та відповідними органами держав-членів. Саме НЦБ надсилає партнерам запити про злочини та злочинців, розшукуваних осіб, предмети, документи, нагляд за особами, які підозрюються у скоєнні злочинів.
У перші два роки війни було зафіксовано «екстрадиційне падіння». З початком активних бойових дій обсяг міжнародного співробітництва України на цьому напрямі суттєво упав. Але свіжі дані, надані Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва на запит “Українських новин” говорять, що в останньому звітному році темпи видачі зросли втричі!
Якщо впродовж 2023 року в Україну було екстрадовано 25 осіб: з Польщі (19); зі Швеції, Грузії, Бельгії, Литви, Казахстану та Словаччини (по 1), то в 2024 таких виявилося вже 75. Лідерами по екстрадиції стали:
• Польща (44);
• Німеччина (17);
• Румунія та Чехія (по 3).
Ще двох громадян видала Болгарія та по одному – Естонія, Норвегія, Італія, Австрія, Іспанія та Литва.
Логічно припустити, що країни, які прийняли більшу кількість українських біженців, можуть мати й більшу кількість екстрадиційних запитів та виданих осіб. Це пояснюється тим, що з переселенцями збільшується кількість осіб, які розшукуються за правопорушення.
Прямої залежності тут немає. Якщо сформувати такий собі коефіцієнт, що відображатиме кількість екстрадованих з країни громадян на сто тисяч прийнятих нею ж біженців, то найбільш терпимою виявиться Чехія з показником 0,75 (хоча при цьому у країні найбільша щільність українців). Друге місце – за Німеччиною (1,45). Далі йдуть Румунія та Болгарія (1,66 та 2,84 відповідно).
Більше за всіх не хоче тримати у себе Польща – 4,43 особи на 100000 біженців).
