Йдеться про Михайла Сороку та Катерину (Катрусю) Миронівну Зарицьку.
Народилася Катерина Зарицька у місті Коломиї 3 листопада 1914-го. Вона була одною дитиною в родині відомого українського математика (згодом професора ЛДУ Мирона Зарицького та Володимири Зарицької, дружини знаного підпільника ОУН Михайла Сороки.
У роки Першої світової війни Мирон Зарицький перебував на військовій службі Січових стрільців. Відтак родина Зарицьких переїхала до Тернополя. Тут Мирон Зарицький отримав посаду вчителя математики і фізики в українській гімназії.
Спочатку Катерина Зарицька вчилася в початковій школі. 1924-го вчилася в українській гімназії.
1926-го родина Зарицьких перебралася до Львова. Тут Мирон Зарицький викладав математику. Упродовж 1920-1930 рр. опублікував наукову працю, увійшов до складу НТШ, згодом львівської філії польського математичного товариства.
Катерина Зарицька навчалася у гімназії сестер-василіанок. Співпрацювала із скаутською організацією “Пласт” і товариством “Просвіта”. Опікункою гімназійного класу, у якому вчилася Катерина, була українська діячка, професор Олена Степанів-Дашкевич, колишня хорунжа УСС.
У “Пласті” Катерина вела скарбницю, збирала внески від пластової молоді, виконувала інші важливі доручення. У гімназії стала членом молодіжної організації “Юнацтво”. З ними Катерина проводила заняття з дівчатами. Вони вивчали ідеологію ОУН, історію України. Завідувала бібліотекою забороненої літератури, стала членом молодіжної організації Союзу української національної молоді (СУМУ). Вони збиралися в Академічному домі міста Львова.
1944-го Катерина закінчила при Львівській політехніці технічні курси будівельно-інженерного відділення. Отримала спеціальність будівельника інженерного відділення, паралельно отримала спеціальність топографа.
із 1930-го член ОУН. Чому саме тоді українська молодь знову стала в ряди політичних організацій ? З
годом знову взяла в руки зброю ? Певним добрим подразником були поразки їх попередників
1917-1921 рр.
Українська молодь намагалася відновити змагання за Українську державність.
Упродовж 1931-1932 рр. Катерина Зарицька перебувала у складі дівочої бойово-розвідувальної п’ятірки –(керівниця Марія Кос). Тут були задіяні Дарія Гнатківська (майбутня дружина діяча ОУН Миколи Лебедя), Віра Свєнцінська (донька завідувача Національним Музеєм у Львові), Олена Недзвенська. Тоді ж Катерина стала референткою відділення пропаганди серед юнацтва ОУН, працювала над розбудовою молодіжних структур в ОУН.
Одним із головних завдань боротьби ОУН полягало у відновленні прав української дівочої сітки через терористичні акції проти польських політичних діячів.
15 червня
1934-го оунівець
Григорій Мацейко (родом зі Щирця) вбив у Варшаві Броніслава Пєрацького – міністра внутрішніх справ.
Катерину Зарицьку звинуватили в допомозі організаторам вбивства Пєрацького. Зокрема, що вона допомогла Григорію перейти кордони Польщі та Чехословаччини, забезпечувала його їжею та іншими речами.
На Варшавському процесі членів ОУН (18 листопада 1935-го – 13 січня 1936-го) Катерину Зарицьку засудили до восьми років ув’язнення.
Членів ОУН Степана Бандеру, Миколу Лебедя, Ярослава Карпиноса засудили до смертної кари, згодом замінили у зв’язку з амністією на довголітнє ув’язнення.
Микола Климишин та Богдан Паргайний отримали 18 років тюрми, Роман Мигаль, Яків Чорній – 12 років ув’язнення. Усі підсудні, окрім Романа Мигаля, відмовилися свідчити польською мовою.
5 листопада 1939- го Катерина Зарицька взяла шлюб у Соборі Св. Юра (Львів) із Миколою Сорокою.
22 березня 1940-го Катерина Зарицька й Микола Сорока були заарештовані НКВД, як активні діячі за польських часів.
За спогадами родини Зарицьких, чекісти заарештували уже вагітну Катерину. Микола Сорока заступився за дружину, тому і його заарештували.
Катерину вмістили у львівську в’язницю “Бригідки”. Тут Катерина у вересні 1940-го народила сина Богдана. Згодом його усиновили батьки Катерини та Миколи – Мирон Зарицький та Володимира Зарицька. Із березня 1940-го до 20 червня 1941-го була в тюрмі.
Після звільнення Катерина Зарицька знову відновила свою діяльність в ОУН.
листопада 1941-го їй доручили створити референтуру пропаганди “Юнацтва”, яка об’єднала підпільну організацію жіночої мережі Львова. Також працювала із жіночими організаціями Тернополя, Станіславова, Дрогобича.
Упродовж 1940-1943 рр. виконувала завдання крайової провідниці жіночої сітки ОУН (б), підтримувала постійні зв’язки із жертвами радянського режиму.
Одночасно організувала і стала очільницею Українського Червоного Хреста (УЧХ) – надавала медичну допомогу пораненим українським воякам (УГА), переховувала їх у підпільних криївках.
Після невдачі повстанської армії (УПА) у 1944-1944 рр., більшість її учасників влилися в збройні сили ОУН (б
Катерина Зарицька у 1945-1947 рр – зв’язкова Головного командира УПА Романа Шухевича. Разом із Галиною Дидик, Дарією Гусяк, Ольгою Ільків, Любомиром Полюгою брала участь у підготовці та сторожі його криївок на теренах Тернопільщини та Рогатині (Івано-Франківщина).
Дуже важливою стала криївка в селі Княгиничі. В ній Роман Шухевич переховувався в 1946-1947рр. Катерина Зарицька постійно опікувалася нею, приносила пошту, готувала їжу. У вільний час Роман Шухевич та Катерина Зарицька вивчали англійську мову. Отже, думали про майбутнє…
Катерина також надавала командувачу УПА медичну допомогу, розшукувала потрібні ліки для нього. Вони разом їздили на лікування до Львова.
Упродовж 1945-1947 рр. Катерина Зарицька співпрацювала з Головним осередком пропаганди ОУН (б) під псевдо. “Уляна Кужіль”, “Калина”, написала кілька важливих статей: “Найбільш демократичні вибори”(1946), “Шляхи російського імперіалізму”, “Чи большевики ведуть до комунізму ?”, ”Науковість діалектичного матеріалізму”,”Большевики та національне питання”.
21 вересня 1947-го Катерина Зарицька виїхала на організаційну нараду в Ходорів. За нею стежили і тому тут її знову заарештували працівники МГБ.
Тоді її організаційним псевдом було «Монета». До рук органів Зарицька потрапила 21 вересня 1947 року — на Різдво Пресвятої Богородиці. Того дня у Ходорові вона пішла до кравчині. «Коли зайшли до хати, за мною увійшов якийсь чоловік і попросив сокиру. Ну який порядний українець в таке свято буде рубати дрова? Отже, я зрозуміла, що мені кінець», — оповідала потім рідним.
Зорієнтувавшись у ситуації, вона вчинила опір — при затриманні відстрілювалася і смертельно поранила одного зі співробітників МДБ, а потім безуспішно намагалася випити отруту.
«Коли розплющила очі й відчула кров у роті, бо порізалася склом від ампули, з жахом усвідомила, що жива», — згадувала пізніше.
Непритомній їй зробили фото, яке МДБ використовувало на допитах повстанців. Так підпілля дізналося про «загибель» Зарицької. Редакція часопису «Ідея і чин» розмістила некролог із переліком посад, які вона обіймала останніми роками: членкиня Проводу Юнацтва ОУН, шефиня УЧХ, авторка статей і брошур під псевдом «У. Кужіль», відзначена Срібним Хрестом Заслуги… «В її особі організація втратила високого ідейного, незвичайно енергійного, із визначним глибоким розумом, широкими знаннями та практичними здібностями керівного члена», — йшлося у повідомленні.
Останній арешт Катерини Зарицької тривав 25 років. З них 10 років вона працювала у пральні. Із 3 квітня 1969-го її перевели до табору суворого режиму (Мордовія, в село Лісне), потім була в жіночій зоні № 17, Барашево, Потьма). Неподалік, в селі Озерна, відбував свій термін її коханий чоловік Микола Сорока.
На жаль, із трьох побачень їм дозволили зустрітися лише один раз.
В одному з перших листів, надісланих додому, вона заспокоювала батька: «Ну, уяви собі, що я пішла в монастир. А чи ж там не можна бути щасливим? Отже, все в порядку! Усміхнися, подумай, що в Тебе трохи чудакувата дочка, але найважніше — перестань вважати її нещасною».
Зарицьку оминула амністія, а коли на початку 1960-х в СРСР скасували 25-літні вироки, її залишили добувати повний термін. Окрім неї у Владимирському централі сиділи ще дві зв’язкові Шухевича: Дарка Гусяк та Галина Дидик. Галина в листі до Президії Верховної Ради СРСР писала: «Якби ви могли уявити, що таке 25 років у тюрмі, особливо для жінки, то визнали б гуманнішим мене розстріляти».
У цій самій в’язниці сидів генерал-лейтенант МДБ Павло Судоплатов. Той самий, що вбив Євгена Коновальця, закарпатського єпископа Теодора Ромжу, а також виявив місце перебування Шухевича. Його сусід по камері адвокат Борис Меньшагін пригадував, як одного разу, йдучи з прогулянки тюремним коридором, зустрілися з групою західних українок: «І Судоплатов зняв шапку й так низько поклонився. Ми подивилися. Він їх арештовував. Ну, він знав, згадував, що вони там перебувають».
У 1969-му, після 22 років тюрми, Зарицьку відправили в табір у Мордовську АРСР. Попри величезну кількість каральних закладів, Михайло та Катерина відбували покарання «по сусідству». Росіянин Валерій Ронкін згадував, як Сорока читав уривки її листів: «Вперше за двадцять років жінка побачила зелену траву, дерева, птахів».
У листах до рідних Катерина просила надсилати насіння квітів. Уже тоді умови перебування в таборах значно полегшили. В’язням дозволяли отримувати на рік одну посилку до 5 кілограмів, дві бандеролі по кілограму і без обмеження листи. А ще можна було передплачувати пресу, а жінкам пенсійного віку купувати в кіоску харчі.
У червні 1971 року Михайло помер від другого інфаркту. Медчастина, як і таборовий морг, були в таборі, де сиділа Катерина. Вона тричі зверталася до адміністрації по дозвіл попрощатися з чоловіком, та їй відмовили.
Померла Катерина Зарицька 29 серпня 1986-го.
Перепоховали її тіло 28 вересня 1996-го на Личаківському кладовищі Львова. Поряд з нею у могилі спочиває її чоловік Микола Сорока. У 1991-у його прах привезли з Мордовії до України, то поруч в одній могилі на Личаківському цвинтарі поховали й Катерину Зарицьку.
Дійсно, їх кохання мало ціну життя. Їх син – Богдан Сорока (має дві доньки) опанував спеціальність художника.
У Львові маємо вулицю Зарицьких.
Підготував Степан БЕЦА
