30-річна журналістка звинуватила 87-річного професора універу за домагання
Стосунки студентів та викладачів здебільшого відбуваються у площині лекція-залік-іспит. Бувають випадки, коли повторюваність іспитів повторюється з частішою періодичністю, а то й позапланово, якщо студенту не вдається переконати викладача з першої очної зустрічі, що він хоч щось знає з його предмету. Тоді звісно, студент приходить ще і ще…
Втім, наступна історія, яку розповіла колишня студентка факультету журналістики універу І.Франка Катерина Родак у Фейсбуці, стосується не тільки лекційно-екзаменаційних відносин викладача зі студентом, а й особистісних.
Теперішня журналістка-розслідувачка вирішила розбурхати суспільство розповіддю про домагання до неї викладача під час її навчання, яке закінчилося в універі, судячи з дописів у Фейсбуці, сім років тому.
Коли мені було 19 років, то викладач із зарубіжної преси Йосип Лось (народився 3 листопада 1937 р – ред) на факультеті журналістики закрився зі мною в своєму кабінеті. Я мала скласти залік. Ми були удвох, і я дуже довго слухала його лекцію про те, що я особлива, що мені потрібен особливий чоловік – арієць, українець, з хорошою генетикою. І що треба вагітніти. Що мені треба працювати лише там, де він скаже. Ніякої журналістики в інтернеті, тільки газета. І щоб я перестала спілкуватись з подругами, бо вони погано на мене впливають. І що носити джинси з оголеними колінами мені не можна – це не моє +це збуджує і відволікає викладачів (конкретно його).
Про зарубіжну пресу ми не спілкувались, як ви розумієте (на його лекціях теж, але це інша історія).
Потім в якийсь момент він взяв мене за руку і почав її гладити, піднімаючи вверх рукав светру.
Спитав, що я відчуваю ? Я відповіла, що нічого. Але це була брехня – я відчувала огиду, але не змогла це сказати, бо на мене тиснув його професорський авторитет і відчуття, що це це буде перебільшенням, якщо я якось різко відреагую. Якимось чином це бридотне спілкування завершилось, і я більше не заходила в той кабінет наодинці. Прийшла додому і дуже довго себе переконувала, що зі мною просто трапилась кумедна ситуація. Так я про неї і розповідаю друзям, і ми сміємось.
Про що це я? На факультеті журналістики всі знали, що цей професор домагається студенток. Добре, не всі. Переважна більшість. І це все зводилось до “хі-хі, ха-ха”, ой поцьомав когось в губи, когось помацав, комусь сказав щось непристойне – ну він ж старий, така людинка з “привітом”, не перебільшуй. І таке сприйняття його дій дозволяло професору продовжувати свою поведінку. Бо 19-річні дівчатка не завжди вміють будувати свої кордони.
Тому мене дуже тригерить історія з домаганнями в акторських вишах, яка з початку року поширюється у мережі. Я поговорила з понад 20 людьми, вислухала їхні жахливі історії і помітила, що оце дурне відчуття, що ти перебільшуєш, може не покидати людину і через 20 років. Навіть після пережитої спроби зґвалтування !
Я не закликаю усіх читати матеріал у коментарях, бо деякі історії – дуже складні і відверті. Але просто подумати над цим явищем варто, бо ви точно знаєте когось, хто мав подібний досвід. І це не окей його знецінювати.
Допис колишньої студентки і теперішньої журналістки-розслідувачки здійняв справжню бурю у соцмережах, колишні студентки почали згадувати хто і коли в універі до них хтось із викладачів фліртував і не тільки. Дописувачі чекають на реакцію декана факультету журналістики (в.о. декана Лозинський М – ред), проректора (Качмар В – ред), який опікується факультетом та й від самого ректора (Мельник В – ред) також хочуть почути реакцію. Втім, вже за кілька місяців в універі буде інший ректор позаяк повноваження Мельника вже закінчуються.
Відреагував на цю ситуацію і обласний омбудсмен Тарас Подвірний, який запропонував звертатися з такими фактами.
“Катерина Родак зробила неймовірно важливий крок – вона заговорила про те, про що довгий час мовчали. І цей голос, як і голоси інших постраждалих, має бути почутим. Висловлюю щиру подяку Катерині за її сміливість і стійкість, адже такі історії важливо озвучувати, навіть якщо це боляче і важко.
Мовчання – це те, що дозволяє можливим кривдникам продовжувати свої дії, не боячись наслідків. Коли постраждалі розповідають свої історії, вони не лише дають собі можливість звільнитися від тягаря травми, а й допомагають іншим зрозуміти, що вони не самі. Говорити – означає протистояти. Говорити – означає змінювати систему.
Ми всі маємо об’єднатися, щоб викорінити культуру замовчування та виправдання насильства. Освітні заклади повинні бути простором знань і розвитку, а не місцем страху та маніпуляцій. Ті, хто використовують свій авторитет і становище для зловживань, повинні нести відповідальність.
Під дописом Катерини сотні коментарів – там не лише слова підтримки, а й нові свідчення. Це означає, що проблема набагато глибша, ніж може здатися. Ми постараємося зробимо все можливе, щоб подібне не повторювалося, а винні були покарані.
Як Представник Уповноваженого ВРУ з прав людини у Львівській області, закликаю всіх, хто постраждав, звертатися за допомогою. Ми на вашій стороні. Ви не одні. Тільки спільно ми зможемо змінити цю реальність!
На Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації можна зателефонувати за номерами 0 800 500 335 або 116 123, які є безкоштовними з усіх мобільних телефонів. Або скористатися електронними каналами зв’язку – Skype @lastrada-ukraine, Facebook @lastradaukraine, Instagram @lastradaukraine, Telegram – NHL116123 чи електронною поштою – hotline@la-strada.org.ua. Ця лінія так само є цілодобовою.”
Журналісти видання lviv.media звернулися за коментарем до Йосипа Лося.
“Які домагання, ти що жартуєш? Я від нікого нічого не вимагаю, просто прошу, щоб вони добре вчилися. Та це брехня, ви знаєте скільки мені років? Ну то смішно, я вже своє від цей… Я вже прадідусь, не просто дідусь, а прадідусь”, — заявив він.
Коли ж його запитали, чому тоді колишні студентки описують подібні випадки, Лось відповів: “Тому що свині, пацята. Це провокація, хтось провокує, вороги. Не вірте, це ж гріх великий”. На аргумент, що про його поведінку говорять жінки, які зараз є відомими журналістками та працюють у медіа, професор сказав: “Ну і що з того, може видання хороші, але як люди це свині”.
