Кожного дня – сто рядків і… кожного разу Сосюра помирав від пристрасті
Його вірші ми “зубрили” в школі – хто з більшим ентузіазмом, хто з меншим. Та лише нині ми розуміємо, що оцінити глибину творів Володимира Сосюри по-справжньому можна в зрілому віці.
Що патріотичних рядків – взяти хоча б знаменитий вірш “Любіть Україну”, що ліричних – наприклад, “Так ніхто не кохав”.
… У нього був свій щоденний план: поет мав написати сто рядків. Не менше ! Тому не очікував появи натхнення, а сідав за стіл та писав.
А вірші писав із 14 років, незважаючи на роботу “брехунця” чи плач онуків у сусідній кімнаті.
Володимир Миколайович мав одну ваду, яка в цьому випадку його рятувала: був глухуватий на одне вухо. Друге затуляв долонею і спокійно міг працювати. На випадок же, коли “муза” навідається під час прогулянки, мав зі собою блокнотик. Туди й записував олівцем поетичний рядок…
Народився Володимир Сосюра 6 січня 1898-го на станції Дебальцеве. Сам себе охрестив ”сивим хлопчиком”, інші – Дон Жуаном, прототипом Івана Бездомного, душевним ексгібіціоністом.
Батько Микола Володимирович за професією – кресляр, згодом змінив чимало професій, нарешті, спився і 1915-го помер. Мати, Антоніна Дмитрівна Локотош, мала сербську, угорську, єврейську, українську кров, була схожою на рому, красива, але з норовом. Жили над Дінцем у старій хатині з хмизу, в якій тулилося восьмеро дітей… Володимир почав працювати з 11 років.
Чому писав вірші ? Поети уявлялися йому надзвичайними істотами, до яких линуть покірні дівчата з жертовною, святою і тихою любов’ю – у них сині, наче волошки, очі й золотаве волосся. Правда, щось зі створеного видано, щось – ні.
Однак Володимир Сосюра – найбільш плідний автор української поезії. На “його” полиці – більш як чотири десятки книжок ! Звісно, що калібр (рівень, глибина) не всіх творів однаковий, але й чимало пройшли випробування часом. Насамперед – лірика й патріотична поезія. За останню уродженця Сталіно (тодішня назва Донецька) ой як шпетили, і одного разу ледь не дійшло до буцегарні.
Cтрункий, по-степовому смаглявий, зі співучим мелодійним голосом, по-жіночому тендітними руками, з темним волоссям, що неслухняно спадало на чоло, плавними рухами, темними карими очима, Володимир частенько подобався дівчатам і жінкам.
Під час знайомства сором’язливий, на диво скромний і несміливий, він у подальшому доводив до еротичного шалу забуття всіх зваблених ним осіб жіночої статі…
“Батька заарештували, але до суду не подали, обмежилися виключенням з партії,- сказав син поета. – Його ж усе життя звинувачували у націоналізмі. Особливо після появи вірша “Любіть Україну…”.
Він дуже переживав усі ті перипетії, внаслідок чого у тата виникла психічна хвороба й він періодично занедужував (тричі). Доводилося лягати у лікарню. Можливо, це якоюсь мірою врятувало й не дало відповідним органам довести справу до кінця”.
Перше кохання, що закарбувалося у його пам’яті, – це Дуся Фоменко із села Переїзне. З нею він прожив як з дружиною три роки. Щоправда, до цього мав епізодичні статеві стосунки із сільськими дівчатами. А ось Дуся і через тридцять років не втратила свого почуття до Володимира. Але він промовчав.
У травні 1918-го у Бахмутській комендантській сотні (тут служив Сосюра) покохав красуню Констанцію Рудзянську – гімназистку. Причарувала Володимира гордою постаттю, гострим розумом, начитаністю. 1921-го, зустрівши її вже заміжньою, писав: “Я б поезії покинув, Щоб любов загублену вернуть”.
Восени 1922–го познайомився з колишнім політкерівником ескадрону Вірою Берзіною із Сум. Перше побачення мав на цвинтарі. 19-річна коханка народила від Володимира сина Олега, 1925-го – Миколу. Володимир Миколайович називав кохану Вітонькою, Вітою, у нього серце тьохкало від погляду її красивих агатових очей. Перед тим як залишити Віру, він, зашарівшись від сорому, запитав її: “Якщо я зустріну людину, котру покохаю на все життя, ти дозволиш мені одружитися?”. Промовчала.
Згодом Володимир познайомив її з Марією, і, збліднувши, Віра прошепотіла до подруги “А вона красива”. Зустрів Марію Сосюра 9 березня 1931-го на Шевченківському святі. Марія Данилова – на 12 років молодшу від нього. За його словами, за характером вона була схожа на його матір – Антоніну Дмитрівну – померла 24січня 1961-го у селищі Верхньому.
Синьоокій малій Марії він дарував ніжні поцілунки, читав свої вірші, співали разом під гітару. Та чомусь, навіть реєструючи шлюб 18 квітня 1931-го, вона думала: “На щастя чи на горе”. З іншого боку, життя поступово входило в норму: – трикімнатна квартира у Харкові, народження 15 січня 1932-о сина Володі, через п’ять років – переїзд до Києва.
Тут непрактичність Сосюри дратувала Марію. Вона відбирала від чоловіка гонорари, гендлювала його поезією, можливо, писала доноси до ЦК КПбУ. Траплялися істерики. Сім’я втратила двох синів (Віра забрала їх до себе).
Нарешті, оголошення Володимира Сосюру “зоологічним націоналістом” довело його до божевільні. Там йому поставили діагноз – маніакально-депресивний психоз, еротичний психоз. Весною 1934-го учинив спробу самогубства.
На жаль, уночі проти 19 листопада 1949-го Марію Василівну заарештували за те, що вона розсекретила своє співробітництво з НКВД. Повернулася із заслання лише восени 1954-го, не знаючи, що під час її відсутності у її чоловіка було … дві дружини – Катя Васильєва і якась Лариса (мала сина Аліка (Володимир Миколайович його усиновив).
На щастя, він зробив крок, якого ніхто не очікував – розлучився зі тодішньою обраницею та повторно взяв шлюб із дружиною Марією Гаврилівною, яка повернулася із Сибіру.
1955-го Марія Гаврилівна знову стала супутницею життя поета – аж до його кончини.
66-річний Володимир Миколайович написав дружині неперевершені за ніжністю рядки: “ Сонечко моє заповітне, світло моє нескінченне… Без тебе – немає мене. Так я люблю і жалію тебе, кохана, що твій біль, твої сльози – мої сльози, твоя радість – моя радість… Моє серце б’ється лише для тебе…Душа моя рідна, навіки любима !…..Для мене всі пісні інших поетів про любов звучать як пісні про тебе із ними зливаються мої пісні, які живуть лише тобою…”.
“Вони завжди обговорювали те, що батько написав”, – говорив син класика. “Читав мамі вірші, радився з нею, хотів знати її думку. Кажу, це було завжди ! Зрештою, мама була його секретаркою: друкувала всі вірші, які тато писав від руки.Чимало текстів присвятив моїй матері… Дивлячись на їх стосунки, мені було чого вчитися !”
Єднало їх і спільне захоплення – волейбол, у який подружжя часто грало. Володимир Миколайович, кажуть, дуже радів, коли його подачу ‘не тримали”. Поза тим мав ще одне хобі – більярд.
У Спілці письменників збирались любителі цієї розваги. Невдовзі у поета стався інфаркт,лікарі заборонили йому палити (цигарки “Кавказ”), вживати спиртне, а також ганяти кулі, оскільки це супроводжувалось і першим, і другим.
На щастя, Володимиру Сосюрі вдалося відновитися після хвороби та повернутися до більш-менш повноцінної роботи. Відзначив ювілей – 60-ліття. І знов інфаркт.
Попри намагання лікарів поставити поета на ноги, здоров’я його було підточене безповоротно. Він не виходив з дому, в основному, лежав. Останнім днем життя автора був вірш “Так ніхто не кохав”.
Володимира Миколайовича не стало 8 січня 1965-го – помер у санаторії через три дні після прибуття туди. Марія Гаврилівна скінчила земний шлях 1995-го.
“У тата не витримало серце”, – казав Сосюра-молодший, якого, до речі, не стало п’ять років тому – 22 квітня 2020-го року.
“То воно все виявилось, як ганчірка. Тато прожив дуже важке життя. Дуже важке. Хоча і зазнав і великої популярності в народі, і на певному етапі – визнання влади (мав як державні нагороди, так і найвищі премії). Та писав не заради останнього. Він любив свій край, він любив свій Донбас. Того, що сьогодні діється там, думаю, не пережив би…”. Десять останніх років поета мучила гіпертонія.
Підготував Степан Беца
