Три постріли “Гонти” – найгучніший атентат
Ім’я українського патріота хронологічно стоїть після відомих імен Мирослава Січинського, Василя Біласа, Дмитра Данилишина і Миколи Лемика.
Йдеться про Григорія Мацейка (1913-1966), виконавця атентату над міністром внутрішніх справ довоєнної Польщі Броніславом Пєрацьким (Варшава, 15 червня 1934-го).
До слова, саме 3-го лютого 96 років тому у Відні було засновано Організацію Українських Націоналістів – силу, яка об’єднала найвідданіших борців за незалежність України.
Відплатний акт за знущання польської окупаційної влади над українським народом Галичини отримав значний резонанс у тодішніх політичних колах, на шпальтах преси, серед громадськості.
Народився Григорій Мацейко в м. Щирці (Львівщина) 8 серпня 1913-го. Його батьки посереднього достатку Іван та Агафія мали ще двох синів – Василя і Ярослава.
У Щирці Григорій закінчив сім класів. Відтак три роки навчався у Львові (професійна школа літографії). Тут здобув спеціальність цинкографа друкарні. Мешкав у тітки. Уже тоді Григорій долучився до підпільної роботи в лавах ОУН за самостійну соборну Українську державу.
У лавах ОУН
Родина нічого не знала про його участь у ній, допоки хлопця не заарештувала на вулиці польська поліція.
Підстава – розповсюдження летючок Організації. Перебував у в’язниці (жовтень, 1933- лютий, 1934).
Звільнили за браком доказів, знову став до праці. У побуті поводився відповідно до здорових традицій сімейного виховання, засад християнської віри і вимог ОУН – скромно, чесно, малослівно, з гордістю за свій народ, не курив, займався спортом. Лише досвідчені психологи могли зробити з його поведінки висновок, яка велика мужність, сила волі, непохитна віра у правильність обраного шляху звитяги за волю нуртували в серці патріота.
Хто він – Броніслав Пєрацький ?
У молодому віці Броніслав Пєрацький (1895-1934) служив офіцером у польській армії під орудою майбутнього диктатора Юзефа Пілсудського.
Броніслав Пєрацький за політичними переконаннями – великодержавний шовініст, один із чільних провідників репресивної політики польського уряду на теренах Галичини.
На посаді міністра внутрішніх справ брав участь у кривавих акціях пацифікації проти українського народу. Саме йому належить створення концентраційного табору в Березі Картузькій, в якій томилися українські націоналісти. Він здійснив інспекційну поїздку до Стрия і Львова з метою перевірки виконання своїх вказівок на місцях.
Легальна боротьба за політичні права української нації через польський сейм та іншими законними способами, яку здійснювали окремі українські політичні партії та громадські організації, засвідчили неспроможність через непоступливість у головних питаннях польського керівництва. Тоді заговорила зброя, спрямована проти головного провідника репресивної політики – Пєрацького.
Підготовка атентату
Партійний зверхник Григорія Мацейка повідомив, що крайове керівництво ОУН шукає на цю роль бойовика. Зголосилися троє, згодом один відмовився. Вибір випав на Григорія. З ним зустрівся крайовий провідник Степан Бандера, хоча Григорій і не знав його, але дав згоду поїхати до Варшави і виконати атентат.
Серед тих, хто готував акцію були – Микола Лебідь, Микола Климишин, Роман Мигаль, Богдан Підгайний, Ярослав Карпинець, Дарія Гнатківська, Катерина Зарицька, Ярослав Рак та інші функціонери ОУН.
Саморобну бомбу та револьвер, інструктаж дали Григорію організаційні зверхники.
Атентат
Зазвичай Пєрацький обідав на вулиці Фоксаль у будинку Товариського клубу. Там він і був 15 червня 1934-го після народи з воєводами.
При виході міністра із закритої машини Григорій Мацейко (“Гонта”) кинув півкілограмову бомбу, але вона не вибухнула. Григорій спокійно підібрав її і заховав, а далі пішов услід за Пєрацьким і на сходах роздягальні до вестибюля будинку майже впритул тричі вистрілив.
Це був найгучніший терористичний акт, здійснений УВО-ОУН перед ІІ Світовою війною.
Смертельною стала куля, що влучила в голову. Це сталося о 15.40. а о 17.15. міністр сконав. Мимовільні свідки – службовець, управитель клубу і слуга кинулись за “Гонтою”.
До них приєднався сторож сусіднього будинку, випадкові поліцаї та перехожі. Відстрілюючись, Григорій Мацейко декого поранив.
Григорій у метушні та галасі непомітно викинув бомбу й револьвер та зник.
Успішна втеча
Мабуть, зв’зківець ОУН подумав, що Гонта загинув або потрапив до рук поліції, бо на зв’язку його не було.
Григорій Мацейко подолав пішки півсотні кілометрів, у Любліні сів на потяг і повернувся до Львова. підпілля зуміло його переховати. Згодом друзі таємно доправили Григорія в Карпати, далі в Ясіню (Чехословаччина).
Стараннями Провідника ОУН Євгена Коновальця Григорію Мацейкові виробили литовський паспорт на прізвище Петра Книша, і він виїхав до Аргентини.
На жаль, тут трапилося чимало негод – нещасливий шлюб, матеріальні нестатки, душевні страждання, депресія переросли у страдницьке існування.
13 серпня 1966-го Григорій Мацейко (“Гонта”) залишив цей світ. У столиці Аргентини Буенос-Айресі сформувався громадський комітет охорони могили Григорія Мацейка – “Гонти”.
16 грудня 1972-го відбулося перепоховання тлінних останків українського патріота у високій гранітній гробниці на цвинтарі Лянус, неподалік столиці.
У централі “Просвіти” відбулася урочисто-траурна церемонія.
Підготував Степан Беца