Як більшовики ділили українців на Петрів та Йванів
У грудні 1917 року Рада комісарів більшовицької Росії передала Українській Центральній Раді (УЦР) вимоги допомагати більшовикам. УЦР за підписом Симона Петлюри відхилила Ультиматум Лєніна — Троцького.
22 грудня російські загони захопили Харків, де для маскування агресії створили маріонеткову квазідержаву, провівши так званий «Всеукраїнський з’їзд рад». На ньому Україну проголосили радянською республікою і федеративною частиною радянської Росії.
У січні 1918 року червоногвардійці оголосили війну Українській Народній Республіці (УНР) і загарбали значну частину її території. Уряд УНР звернувся до міжнародної спільноти по військову допомогу.
9 лютого УНР визнали держави Четверного союзу, а у березні війська УНР та Німеччини увійшли у Київ.
Навесні 1918 року Українське військо спільно з союзниками визволило територію центральної, східної, південної України і Крим. Визволення Полтавщини — одна із найяскравіших сторінок Української революції 1917-21 рр.
Тим часом вночі підійшли більшовицькі ешелони, висадили піхоту і почали наступ на станцію. Перебили охорону, пішли на село, де перебували основні сили й штаб. Коли перевтомлені запорожці таки зорганізувалися, ворог був настільки близько, що обидві сторони зійшлися ледь не врукопашну. Українські кулемети агресорів зупинили, завернули і погнали назад. Ешелони ворога поспішно відступили, а бронепотяг, що прикривав відступ, побоюючись, аби йому не відрізали шлях назад, наскочив на свій ешелон, розбив його і сам зійшов з рейок.
Вдень радянська кіннота, підтримувана важкою артилерією, здійснила ще одну спробу атаки, але була відбита. Та під вечір червоні отримали підкріплення, тож наступ поновився. 2-й Запорізький полк і богданівці відкинули ворога, який тепер відступив аж під Полтаву.
28 березня запорожці виступили на Абазівку, де вже було чути стрілянину. «Залізничний шлях від Абазівки до Полтави йде вгору широкими закрутами де-не-де по глибоких ярах, де-не-де закритий хуторами. Отже, зручно маневруючи по цьому шляху, курять три російські панцирні потяги… і стріляють по спішеній німецькій кінноті, яка вогневим боєм намагається прочистити собі шлях через невеличкий потічок, що тече попри Абазівку і тепер є поважною перешкодою, бо має досить води і розмоклі береги», — описує диспозицію Петрів.
Бій тривав до вечора, після чого більшовики відступили, рясно поливаючи все навколо вогнем бронепотягів. Німецькі солдати лаштувалися на нічліг, тоді як запорожці зготувалися до вирішального ривка. «до нас підійшов стурбований німецький старшина і спитав, куди це ми їдемо, на що йому спокійно відповіли — «у Полтаву». — «Але там ворожа піхота»… — «Проженемо»!.
За 5 кілометрів від Абазівки розпочинається стрілянина, ворог тримає позиції. Тим часом телефоністи приєднуються до дротів, що йдуть вздовж шляху, зв’язуються з станцією Полтава-Центральна, зраділа телефоністка («Невже наше військо?») кличе до апарату командира місцевого червоного козацтва, якому геть не до вподоби більшовицькі порядки. Після наради зі своїми повідомляє, що якщо й не перейдуть на український бік, то принаймні не будуть виступати проти. Розвідка шукає шпарини в обороні червоних, раз по раз здіймається стрілянина.
О другій ночі чотири вершника — місцеві селяни, що розшукували українське військо — обіцяють обійти російські загони та провести ярами до Полтави. Одна з сотень лишається біля шляху «для зв’язку» з німцями, які вранці почнуть атаку на Полтаву — аби ті не довідалися про справжні наміри запорожців. Решта гордієнківців негайно вирушають, просуваючись вузенькою польовою доріжкою, а далі крутими звивистими ярами.
Українці вступили у Полтаву з півдня. Розпочинається стрілянина звідти, де залишилася третя сотня. Аж раптом лунає потужний вибух і здіймаються клуби диму — таки не встигли, більшовики підірвали обидва мости через Ворсклу. За річкою, на низькому східному березі Ворскли, залізниця розділяється на дві гілки — на Харків та Костянтиноград-Лозову. По обох шляхах йде потяг за потягом відступаючих більшовиків. Артилерія обстрілює ворожі загони, що копошаться на іншому березі річки…
