Українське жіноцтво у борні за незалежність України
Сьогодні, у день пам’яті і вшанування подвигу Героїв крутянців, які 107-ім років тому зупинили московську армію, що йшла на Київ, згадаймо українських жінок, які на рівні з чоловіками виборювали нашу незалежність у різні часи.
Всі жінки, які опинилися в рядах УГА, записувалися добровільно й за власною ініціативою.
Ніхто їх не кликав, ніхто не заохочував, бо жодного звернення військових чинників про обов’язкову чи добровільну службу ні в листопаді 1918-го, ні пізніше, упродовж воєнної кампанії, не було.
Приходили з власної спонуки, спонтанно і пропонували свої послуги, просили дати їм якусь роботу в армії.
Часто приходили дві подруги або дві сестри, були це здебільшого дівчата й молоді жінки з інтелігенції: студентки університету, учениці вищих класів середньої школи, учительки, дружини військових старшин.
Лише у Львові в перших днях листопада 1918-го жіноча інтелігентська молодь оголошувалася майже поголовно.
На жаль, деколи готовність жінок віддати свої сили і вміння визвольній справі зустрічалися з байдужістю і відмовою військової влади.
Доводилося долати різні перешкоди, аби вибороти собі “право на працю”, “право служби”. Тому звучала нотка досади, а то й гіркоти жіноцтва, адже від негативного ставлення до жіночої служби в армії втрачала національна справа. І все ж жінкам вдавалося переконати твердолобих чоловіків, аби досягнути свого.
Дівчата і молоді жінки горіли вогнем любові до Батьківщини й бажанням віддати їй свої сили. Національна революція роздмухала в їх грудях полум’я ентузіазму, готовності до жертв.
“Кожна з нас усвідомляла, що під цю пору не слід сидіти вдома склавши бездіяльно руки, і кожна відчувала, що всяка праця, нехай і корисна, але яка не є безпосередньою службою нашій Державі, є тепер зайвою і пустою”, – писала студентка Львівського університету з приводу першої річниці Листопада.
Інша авторка спогаду зазначила: “Вранці 1-го Листопада я вийшла з дому, щоби зголоситися до праці. Я не могла бути в ці великі дні тільки пасивним глядачем. Всіма клітинами розуму й серця я хотіла бути активною, хотіла помагати нашій армії ”.
Головним мотивом, що керував жінками, був, без сумніву, гарячий патріотизм, що доходив до пафосу самопожертвування. Перша світова війна принесла українському жіноцтву повноту громадянських і політичних прав. Бути гідною цієї рівноправності, користуватися нею і довести свою рівноправність, стати плече в плече з чоловіками в боротьбі за волю народу, – так бажало українське жіноцтво молодої генерації. Згадаймо їх імена – Олена Степанів, Софія Галечко, Гандзя Дмитерко…
Проте в Листопаді 1918-го і згодом, під час затяжної боротьби з віковічним ворогом загал ідейних і активних дівчат і жінок, що голосяться до УГА, не думає про військову службу зі зброєю в руках. Вони хочуть працювати, помагати, служити. Хоча жодна з них не казала, що хотіла б носити зброю і воювати.
Напередодні Другої світової війни доктор Олена Степанів-Дашкевич висловила свій погляд на таку справу. “Загал жіноцтва не уявляв собі ясно свого завдання напередодні листопада 1918-го, ні в листопадових днях. Ми не були вповні свідомі того, яку властиво роботу повинні робити жінки під час війни, ми над тим не застановлялися, цього не обговорювали, ані не ставили собі ясного плану”.
Ця справа викристалізувалася лише згодом. Нарешті, українське жіноцтво знайшло своє місце в боротьбі за незалежність.
Підготував Степан Беца