Гідна донька вільної української Нації мала відвагу бути сильною

Поділитись

Таке визначення стосується України та її вірної доньки Мілени Рудницької (Зборів, 15 липня 1892-29 березня 1979, Мюнхен).

Народилася вона у родині нотаріуса  Івана Рудницького та єврейки Іди Шпігель, яка за хрещенням взяла собі ім’я Ольга. Мати опікувалася родиною. Освіту здобула вдома, потім навчалася  в гімназії та Львівському університеті (філософський ф-т).

Учителька, літератор, журналіст, політик, публіцист, студіювала у Відні. Тут і захистила дисертацію ”Математичні основи естетики Ренесансу”. Отримала вчений ступінь доктора філософії. 

1919-го у Відні  вийшла заміж за Павла Лисяка – адвоката і політика.

У них вдома часто збиралися митці та політики, обговорювали тогочасні  гострі проблеми суспільного і політичного життя та шляхи їх вирішення. Мілена ще в юнацькі роки  поставила себе нарівні з чоловіками. Вела з ними диспути на політичні та культурні теми. З часом вдалася до створення  жіночих організацій та гуртків. Її цінували за розум, ораторство. Вона порушувала проблеми  національності, засуджувала авторитаризм та тоталітаризм. Особливу увагу надавала вирішенню гострих жіночих проблем.

За її словами, “коли до цивілізаційної праці стане також жінка, то вона, як істота  наділена іншими, ніж у чоловіка мізком і серцем, іншими вимогами й бажаннями, внесе до культури світлі цінності, поглибить її та поширить. Відмінна психологічна та інтелектуальна конструкція мусить потягнути за собою певну перебудову державного суспільного ладу і перетворення  всієї  культури світу”.

1919-го Мілена Іванівна  – член Національної ради українських жінок (засновано у Кам’янець-Подільському). Раніше працювала вчителькою у Львові на Вищих педагогічних курсах (1921-1928).

Її обрали очільницею Союзу українок (60 тисяч учасниць).

1935-го  очолила   Світовий Союз українок. Тепер вона все більше звертає увагу на безробіття жінок, їх освіту, поєднує роботу з побутом, створює жіночі організації. Разом із чоловіком Павлом Лисяком стала засновницею політичної партії Українське Національно – Демократичне   Об’єднання (УНДО)- найчисельніша політична партія Галичини і Польщі. 

Саме від УНДО вона обирається  послом в Польський сейм. Тут Мілена відповідає за освіту та закордонні справи. Відвідала Женеву (Лігу Націй), встановила зв’язки з громадськими та урядовими структурами. Бере участь у роботі форумів у Берліні, Лондоні та Кракові.

1931-го на засіданні в Женеві повідомила про катастрофу українців за національною ознакою  в Галичині та Волині. 1933-го розповіла про Голодомор в УСРР – найбільший терор в історії України.

Підготувала наукову працю “Боротьба за правду про Великий Голод”. “Двадцять п’ять років тому, на весь 1933-ій масовий голод в Україні, зорганізований Кремлем, дає зламання опору українського селянства проти колективізації та приборкання непокірливого українського люду до вершкового пункту”.

У роки Другої світової війни опинилася в окупованому нацистами Львові. Перед приходом радянських військ подалася в Західну Європу – Німеччину.

За її сприяння понад 500 українців перебралися в Чехословаччину. Тут написала книги “Західна Україна  під більшовиками”, “Дон Баско – Людина, педагог, святий”, “Невидимиий стигматик”, чимало матеріалів опублікувала у тодішніх часописах.

1967-го переїхала в США на проживання у свого сина Івана Лисяка- Рудницького. Тут  Мілена Іванівна представила докази про 27 тисяч невинно закатованих людей більшовиками.

1957-го отримала диплом Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ), викладає  в УВА, повертається в Західну Україну, публікує в пресі матеріали про злочини комуністів. 

У Львові починають переслідувати її брата – Михайла Рудницького. Оголосила безстрокове голодування. Повертається до Мюнхена,  працює на Радіо Свобода.  

29 березня  1979-го відійшла у засвіти у Мюнхені.  Перепохована  у Львові на Личаківському цвинтарі (1993-го).                                                                                                                               

Підготував Степан Беца