Тарас Шевченко і Павло Чубинський – побратими духу

Поділитись

Поет і художник, наш національний пророк – Тарас Шевченко (1814-1861) і  видатний український етнограф й фольклорист Павло Чубинський (1839-1884)–  близькі постаті не тільки географічними межами, а й життєвою долею,  своєю творчістю і високим духом любові до України.

 “…Пора встати, пора волю добувати”

Тарас Шевченко і Павло Чубинський –  вірні сини України. Вони – своєрідні дві вершини на терені української культури.

Тарас Шевченко в літературі й малярському мистецтві, Павло Чубинський в народознавстві та фольклористиці – два неперевершені генії.

Тарас Шевченко  стверджував: “Я возвеличу малих рабів отих німих і  на  сторожі  коло  них поставлю слово”.

Павло Чубинський, переодягнувшись у селянський одяг, ішов до “малих рабів отих німих”, розповідав їм  про козацьку вольницю Запорізьку Січ, записував їхні пісні, звичаї, традиції, розкривав багатство і красу їхньої душі.

Павло Чубинський з дружиною

Народилися вони з різницею у чверть століття в одних географічних межах: Тарас Шевченко – в селі Моринці Київській губернії (нині – Звенигородський р-н Черкащини), Павло Чубинський – у Борисполі Полтавської губернії (нині – Київщина).

Обидва прожили коротке, але сповнене болю життя. Обидва – борці за правду і постраждали за неї, переслідувалися царизмом і відбули на засланні різні терміни далеко від рідного краю.

Обидва дуже любили співати.  До речі,  одні і ті ж пісні для Тараса Шевченка та Павла Чубинського були улюбленими. Це – “Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче. За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче”. Інші – “Ой  на   горі там женці жнуть”, “Ой наступала та чорна хмара”, “Ой у полі могила”, “Ой їхав козак з Дону”.

Обидва працювали для науки, записували пісні та звичаї. Вони були  одної матері: молодший йшов дорогою старшого.

21 вересня 1846-го генерал-губернатор київський, подільський і волинський Бібіков доручив Тарасові Шевченку  їхати на Правобережжя і збирати там відомості про народні перекази, легенди, пісні в різних місцевостях.  Павлові Чубинському аналогічну роботу  доручили упродовж 186971870 рр. Він здійснив  три етнографічно-статистичні експедиції в  Південно-Західний край.

Зближує цих двох велетів любов до України і сила внутрішньої енергії поетичного слова.

Вірш Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” вперше надрукований у львівському журналі “Мета” поряд із Шевченковими поезіями “Мені однаково…”, “Заповіт”, “Н. Костомарову (Веселе сонечко ховалось…) і сприймалися як твір одного автора, тобто Тараса Шевченка. За Володимиром Трембіцьким,  музично оправлені твори Тараса Шевченка сприймалися як гимнові пісні.  Серед них – “Реве та стогне Дніпр широкий” і особливо – ”Заповіт”.

Останній завжди слухаємо громадянством стоячи…

Слід нагадати про близькість внутрішнього змісту Шевченкового “Заповіту” з віршем  Павла Чубинського “Ще не вмерла  Україна”.

Тарас Шевченко закликав: “ Поховайте та вставайте, Кайдани  порвіте, І  вражою злою кров’ю Волю окропіте”. 

Через сімнадцять років після написання “Заповіту” Павло Чубинський у стані високого духового піднесення пише вірш “Ще не вмерла Україна”, первісний матеріал приспіву звучав:  “Душу й тіло ми положим За свою свободу І покажем, що ми, браття, Козацького роду, Гей, гей , браття миле, Нумо братися за діло. Гей, гей пора встати, Пора волю  добувати”.

Тарас Шевченко і Павло Чубинський більше двох років жили в Петербурзі близько один від одного. Віриться, що Пало Чубинський зустрічався з  Тарасом Шевченком  на квартирі  Миколи Лазаревського, на літературних вечорах, в редакції журналу “Основа”, на лекціях Миколи Костомарова в університеті. Щоправда, Тарас Шевченко відомий як мученик за волю, а Павло Чубинський  був лише студентом університету.

 Поряд із Шевченком серцем і пам’яттю

Серед тодішнього студентства було чимало, хто стежив за  долею поета-засланця, чекав його повернення. Вони шукала випадку, аби висловити свою любов  мужньому автору “Заповіту”.

11 жовтня 1860-го Тарас Шевченко брав участь у літературному вечорі. Тоді разом з ним  читали свої твори  Бенедиктов, Достоєвський, Полонський, Майков – прозаїки і декламатори.

Тараса Шевченка зустріли щиросердно, що, зворушений до глибини душі й відчуваючи, як зраджують його сили, він залишив естраду. Коли ж заспокоївся, повернувся і почав читати… “Гайдамаків”,  і “Думи мої, думи мої”.

Коли помер великий співець України, його похорони організували друзі-українці, а російські письменники Некрасов, Достоєвський, Салтиков-Щедрін, Михайлов, Лєсков,  Панаєв, Пипін, Жемчужников, Пом’яловський лише взяли участь, але ніхто з них, крім Курочкіна, не сказав прощального слова, ні в церкві. ні на кладовищі  перед відкритою могилою. Серед шести українців, котрі виголосили прощальне слово над труною Тараса Шевченка, був і Павло Чубинський. Він проводжав труну  з тілом поета до Смоленського кладовища.

Павло Чубинський  відгукнувся на кончину “Кобзаря” словами: “ Ще одна втрата у слов’янському світі,  ще одна могила на слов’янському кладовищі. Згас великий поет, погасла людина, у якої “не було зерна неправди за собою’. Але не загубиться це світило посеред тіней… Зрівняється його могила – та його печальне існування, його слова-сльози не загинуть, і далекі нащадки скажуть про нього: “Недаремно він на  світ родився, свою Україну любив”.

За спогадами спливав довгий літній день. Сонце переплило полудневий небосхил. Тоді ніби згадали. що не все зроблено; за звичаєм не пом’янули небіжчика. Розстелили рушники на траві, розклали домашні  припаси.  До часу і пляшка домашньої наливки знайшлася. Випили за упокій душі батька-Тараса, згадали про його гірку долю і незборимість духу:  “Караюсь, мучуся, але не каюсь”.

Підготував Степан Беца

Читайте також: які жінки подобалися Тарасу Шевченку