Засновниця українського фемінізму: Мене вже серце не болить…
Це були її останні слова, які просила написати Наталія Кобринська (дівоче прізвище – Озаркевич) на її надгробній плиті…
Роки життя – село Белелуя ( Івано-Франківщина) –8 червня 1851 – 22 січня 1920, Болехів).
Українська письменниця, видавець перекладних і оригінальних творів, публіцист, громадська діячка, засновниця жіночого руху в Галичині.
“Через читання лекцій і видання книг, за словами Івана Франка, в суспільстві слід пропагувати жіночі питання за допомогою літератури”.
Вона перша жінка в світі наголосила, що вирішення соціальних проблем із запровадженням соціалізму як такого не розв’яже жодного питання. Слід піднести свідомість українського жіночого руху до рівня європейського. Іван Франко був пропагатором й популяризатором класичного суспільства руху жінок. Мав в тому і свої зацікавлення – стати редактором відповідного видання. На жаль, не сталося.
Освіту здобула вдома. Батько допоміг їй вивчити українську, російську, польську, німецьку та французьку мови. Вийшла заміж за Теофіла Кобринського – піаніста, співака і композитора. 1882-го поїхала з батьком до Відня. Тут він працював послом Державної ради. У Відні вона й розпочала свою літературну діяльність. Її мати – Теофілія походила із давнього українського роду Окуневських.
Перше оповідання “Пані Шумінська” (1833).
Повернулася в Галичину, жила в Белелуї, Станіславі, Болехові та Львові. Видала своїм коштом альманах “Перший вінок” (червень 1887) – антологію жіночої творчості. Тут вміщені 45 творів Правобережної України, 6 – Наддніпрянської, 11 – з Галичини, авторів розділяли кордони двох імперій, різних за віком, походженням, але однакових творчих людей.
Так формувався на початку XIX- на початку XX ст. з одного боку, йшов новий світоглядний фольклор з іншого. – репрезентація ідей гендерної рівноправності в суспільстві ідей жіночої емансипації.
Наталія Кобринська перша теоретик українського фемінізму в його класичному варіанті, перша втілювачка емансипаційних ідей у реаліях галицької дійсності.
Жіноча бібліотека
Наталія Кобринська організувала “Жіночу бібліотеку”, видала три примірники “Наша доля” (1902).
У “Жіночій бібліотеці” перший переклад з чеської письменниці Карейліни Свєтли “З наших боїв і змагань”. Згодом подає матеріал у Львові до 100-річчя виходу у світ “Енеїди” Івана Котляревського.
Тут вмістили свої твори двадцять авторів – Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Панкевич, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Ольга Басараб, Богдан Лепкий, Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіяновия, Микола Івасюк.
Тут дебютували Людмила Старецька-Черняхівська, Чайка Дністрова, Леся Українка, Уляна Кравченко. Талановита письменниця намагалася реалізувати жіночу візію жіночої долі і психотип фемінності у своєму прийдешньому.
1918-го підготувала збірник “Воєнні новели” (“Коні на цвитарі”, “Брама”, “Свічка горить”). Не знайдені – “Тіні лисі”, “Чи случай”, “З-під гулу гармат”).
Жінка в соціумі
Наталія Кобринська завжди вирізнялася винятковою харизматичністю, чудовою грою на фортепіано, мала гарні чорні коси. У тогочасному літературному процесі, переважно чоловічому, засвідчила про себе як про надзвичайну особистість. Якби не вона, ми не говорили б настільки голосно про феміністичне русло, модернізуючи важливість нині ( настільки викличний, радикальний) фемінізм жіночий у творчості та громадянському житті, сестринстві і фемактивізмі.
Дійсно, Наталія Кобринська заклала основи нового світосприйняття й позицінування жінки в соціумі.
Дослідниця про Наталію Кобринську
“Міркуючи про жіночу відвагу бути собою, я вирішила часто спілкуватися з найвідомішою дослідницею життєвого і творчого складу Кобринською, авторкою книги з етнографії “ Жінка з хистом Аріадни” : Життєва Наталія Кобринська в чеморашнику. Світла у творчому вияві” (Алла Швець). Вона (Кобринська) зорієнтувала жіночий рух на формування інтелектуального розвинутого жіноцтва в середині 1880-х рр. 1883- 1887 рр. стали етапом для зародження ідеального українського фемінізму. Їй вдалося адаптувати західноєвропейські емансипаційні тенденції до історичних реалій меншості, реально-духовно-культурних та суспільно-політичних умов.
Наталія Кобринська боролася за жіночі права. Діяти однаково з чоловіками. Вона – ініціатор нової сторінки згуртування українського жіноцтва – через участь у громадських організаціях, проведення різних форм кооперації ( охоронки, гуртки).
1884-го створила “Товариство руських жінок” (Станіславів). Мета – зібрати жіноцтво для читання сільської літератури, дбати про розбудження жіночого духу через літературу. Створила спецфонд, заснованого з членських внесків, благодійних пожертвувань для видань перекладних і оригінальних творів. Серед інших організацій – Кружок українських дівчат, Кружок імені Ганни Барвінок, Жіноча громада, Союз українок.
Останні роки провела на самоті та в голоді. Повернувшись до Львова, заразилася тифом – тут і відійшла у вічність (22 січня 1920- го). Поховали велику трудівницю у Болехові.
“Чорна пані”
Аристократів вона приймала у сукні з трепетом – у хустці на голові, але дбайливо укладала волосся перед дзеркалом.
Після смерті чоловіка носила лише чорний одяг (тому й назвали її “Чорна пані”). Після Першої світової війни перебувала у смутку і голоді. Злі язики нашептали, що вона допомагала російській армії (травень, 1915), була загроза потрапити в Сибір. Врятував адвокат Андрій Чайковський. Тоді просила на надгробку написати: “Мене вже серце не болить”.
Із заповіту Наталії Кобринської: “Іти крок за кроком, добиватися своїх прямуючих до Величних результатів людських прав, поборювати противні передсвідчення, що придержують найправедніші справи, хід Божих знань, закидають при кожній нагоді силу її спаплюжити, дану жінці природою ”.
Підготував Степан Беца
