Пам’ятник Богдану Хмельницькому у Києві: далека історія відкриття
На відкриття пам’ятника скульптора… не запросили
Пам’ятнику Богдану Хмельницькому у Києві (1888), це своєрідна візитівка міста. Ініціатива спорудженя у Києві пам’ятника Хмельницькому належить чи то Миколі Костомарову, чи Михайлові Максимовичу, маючи на увазі, ймовірно, слова останнього в альманасі “Украинець: “У Москві, коли в Кремлі милуюся розкішним пам’ятником Мініну і Пожарському, кажу собі: чому досі немає ні у Києві, ні у Переяславі такого пам’ятника визволителю Малоросії від того самого ярма”.
Андрій Ярон у “Кіевлянине” продовжив: “Спорудження достойного пам’ятника славному борцю за віру православну… було заповітною мрією гуртка київських учених 40-50-х років”.
Здійснив мрію “гуртка вчених” голова Київської археографічної комісії Микола Юзефович. Що спонукало сановника, відомого своїми антиукраїнськими поглядами, ініціювати спорудження пам’ятника ?
Відповідь дав сам Юзефович у статті “Богдан Хмельницкий”.
Хмельницький, возз’єднавши з Москвою Південно-Західну Русь, поклав на вагу між Росією і Польщею таку перевагу сили, що подальше возз’єднання Руської землі стало питанням часу… Прийнявши булаву, Хмельницький послав військо по містах з наказом очистити їх від поляків і жидів: винищення стало загальним і безпощадним.
Не тільки ксьондзи, шляхта, замкові слуги, жиди і міські урядники, але їхні дружини і діти не уникнули народної помсти, костели віддавали вогню, панські і жидівські двори розрушали до підвалин… Пам’ятник мав посісти своє, передбачене імперськими пропагандистами місце в широкій антипольській і антисемітській державній програмі.
У 1830-х рр. на приєднаних західних землях масово закривали костели і католицькі монастирі, секції польських банків, шляхту позбавляли маєтків, землі і дворянських титулів.
Імперська адміністрація силкувалася викоренити думку, що “Южная Русь – вовсе не Русь… и что южно-руси не имеют ничего родственного с Москвой”. Тому, мовляв, “благодатний Александр Освободитель”, положил воздвигнуть памятник Богдану Хмельницкому”.
При визначенні скульптора майбутнього пам’ятника поза конкурсом обрали Михайла Микешина, у доробку якого вже було кілька помпезних проектів: “Тисячоліття Росії” і Кузьмі Мініну в Нижньому Новгороді, цариці Катерині II у Петербурзі, адміралу О. Грейгу і “Загиблим воїнам” у Миколаєві.
4 листопада 1869-го до редакції газети “Кіевлянин” надійшла телеграма” Государ затвердив цілком, без будь-яких змін, модель пам’ятника Хмельницькому. Микешин”.
У лютому 1869-го Олександр II відвідав майстерню Микешина, де звернув увагу на чорновий малюнок пам’ятника Богдану Хмельницькому у Києві і звелів надати його на “височайший розгляд”.
За тиждень до майстерні завітав великий князь Костянтин Миколайович. Тоді був готовий глиняний макет пам’ятника. ”Його Високість зволили відгукнутися досить прихильно”.
У серпні 1869-го петербурзький “Голос” опублікував детальний опис майбутнього монумента на широкому фундаменті з сірого граніту – пірамідальний п’єдестал з червоного порфіру, що утримує високий ламбрадоровий моноліт у вигляді скелі. Богдан мчить на степовому коні і у своєму шаленому бігу злітає на скелю; лівою задньою ногою кінь топче єзуїта – ворога Малоросії і Росії, покритого відбитим козаками польським знаменом. Правою ногою кінь скинув зі скали польського пана, який, падаючи, зламав свій меч і спирається на труп убитого єврея – відкупника православного храму, що прихопив із собою під час втечі церковні дорогоцінні речі, з яких єврейки робили собі намиста, сережки, головні прикраси.
Український герой… правою рукою високо підняв булаву в напрямку Північного Сходу – до Москви.
За задумом скульптора Михайла Микешина гетьман мав вказувати булавою в напрямку Польщі (колишньої Речі Посполитої), з якою мужній полководець так самовіддано боровся.
Проте при встановленні монументу було виявлено, що кінь (на якому і сидів Богдан) в такому положенні неввічливо повернутий до Михайлівського Золотоверхого собору, тому його було вирішено розвернути так, щоб не осквернити християнський храм, внаслідок чого славнозвісний борець за свободу почав вказувати символом гетьманської влади в напрямку чи то Швеції, чи то Москви.
Біля підніжжя скали співає кобзар (“тип – Тарас Шевченко”). Його слухають великорос, рукою взявшись за бік, в сорочці з розхристаним коміром… в урочистій позі, білорус – “мужик в личаках, із сокирою за поясом’; малорос – “з вусами, що спадають на груди”, червонорус – “схрестивши руки і поринувши в глибоку тугу, він упивається звуками рідної мови”.
Ще більш цікавим був попередній задум самого пам’ятника. За першими ескізами кінь гетьмана мав скидати своїми копитами зі скелі польського шляхтича, єврея та єзуїта. Під скелею мали розташовуватись селяни, що слухали пісню сліпого старця (кобзаря). На самому ж п’єдесталі мало бути зображено битву під Збаражем, Переяславську Раду та тріумфальний в’їзд козацького війська в Київ. Однак через політичні причини та брак коштів пам’ятник був зведений в такому вигляді, який він має тепер.
1982-го опереткову сцену частково втілили в камені радянські скульптори в монументі “Арка Дружби”.
П’єдестал прикрашали три барельєфи – битва під Зборовим, Переяславська рада і зустріч гетьмана в Києві, а також написи: ”Слава и вечная память” ; ”Згине Польща, згине, а Русь буде панувати”… “Единая неделимая Россия Богдану Хмельницкому”.
Цікаво, що ідея створення монументу належить великому історику – Миколі Костомарову, а одяг та портрет знаменитого гетьмана відтворені за консультаціями іншого генія українського народу – Володимира Антоновича. Встановлений пам’ятник було відкрито в 1888 р. завдяки зусиллям архітектора – Володимира Миколайовича Ніколаєва.
Відкриття пам’ятника відбулося 11 липня 1888-о 9-ій годині у Софійському соборі, єпископ Чигиринський розпочав Літургію. О 10-ій годині до храму прибув Київський митрополит Платон, який відправив панахиду по “знаменитому мужу Богдану Зеновію”.
На площі Св. Софії вишикувалися війська, складені винятково із солдатів православного віросповідання. Після закінчення панахиди процесія хресною ходою рушила до місця відкриття пам’ятника. Прозвучала молитва під піснеспів ”Вічная пам’ять”. Зняли полотно зі скульптури. Митрополит Платон виголосив промову. Відтак на площі відбувся військовий парад.
На відкриття пам’ятника скульптора … не запросили. Помер у 60-річному віці.
Підготував Степан Беца