Хто був першим єпископом на Святоюрській горі
Першим у єпископському ряду святоюрських владик був Макарій Тучапський.
Саме він переніс єпископський престол з древнього Галича до Львова. Допускаємо, що слово Тучапський не було родовим прізвищем Макарія, позаяк такі прізвища (в основному патронімічні) почали утверджуватися значно пізніше – аж у XVIII ст.
Це було радше прізвисько, яке вказувало на місцевість, з якої походить той чи інший чоловік. Наприклад, Іван Русин, (із Русі), Юрій Дрогобич (із Дрогобича), Герасим Смотрицький (зі Смотрича), Дідушицькі (від Дідушичі), Шептицькі (від Шептичі)…
Отже, Макарій походив із невеличкого села Тучапи (Городоцький р-н (42 км. від Львова).
1535-го бачимо Макарія у Львові, де він наділений владою архимандрита Святоюріївського монастиря. Хоча тоді монастир знаходився там, де й нині, але була лісиста околиця міста-града, захищена оборонними валами та іншими фортифікаційними спорудами. Княжий Галич був відкритий для частих набігів татар, поступово втрачав значення столичного міста, від 1302-го – резиденція галицьких митрополитів.
До речі, Галицька митрополія (про неї ми розповімо в наступному матеріалі) – заснована на домагання галицько-волинського короля Юрія Львовича. Тоді київські митрополити (татарська навала) перенесли центр Київської митрополії на північ – до Володимира-на-Клязьмі, а згодом до Москви.
Таким чином, Галицька митрополія постала як південно-західна противага до північно-східного церковно-політичного центру. З іншого боку, 1355-го на домагання Великого князя литовсько-руського Ольгерда оформлена Литовська православна митрополія. До її складу входили білоруські та частина українських земель з Києвом, митрополити мали осідок в Новгородку, носили титул “Митрополит Київський і всієї Русі” .
1347-го, внаслідок політичних інтриг між Польщею та Литвою з одного боку, та київським митрополитом (опіка князя Симеона (Москва) – з іншого, Галицька митропополія скасована золотою буллою Констатинопільського імператора (цезаропапізм!) і викреслена зі списків митрополій Константинопільської Церкви. Єпархії – Галицька, Володимирська, Холмська, Перемишльська, Луцька і Турівська повернулися під владу митрополита “Київського і всієї Русі”.
Отже, наприкінці XIII—половині XIV ст. на теренах історичної Київської митрополії утворилися два (!) духовно-адміністративні центри –Володимир-на Клязьмі – Москва і Новгородок – Вільно, митрополити яких носили титул “Київський і всієї Русі”. До того ж Папа Григорій буллою 1375-го утворив Латинську митрополію (крім Галича, сюди увійшли місійні латинські єпархії – Перемишльська, Холмська та Володимирська).
Зусиллями нового володаря галицьких земель – польського короля Казимира, 1371-го Галицька митрополія знову відновлена із політичних мотивів. До неї увійши – чотири єпархії: Перемишльська, Холмська, Володимирська і Галицька.
1401-го Галицька митрополія візантійського обряду перестала існувати. Її єпархії опинилися під юрисдикцією київських митрополитів. Тепер кожний з них іменувався “Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі”. Парохіями Галицької митрополії управляли намісники київських митрополитів (Галич, а властиво Крилос).
Зауважу, Галицьку митрополію відновили аж через 400 років – 1807-го. З того часу її владики мали осідок у палатах кафедрального собору Св. Юра.
Архимандрит – Макарій Тучапський; одночасно мав титул намісника київського митрополита і управляв Галицькою єпархією. Єпикопських свячень і владичих повноважень не мав. Звісно, все це негативно позначилося на духовній сфері життя. Право виборності на вищі духовні посади перейшло до світської (королівської ) влади.
Нарешті, польський король Жигмонт I Старий за порадою галицької шляхти та королеви Бони, декретом від 23 жовтня 1539-го відновив Галицьке єпископство і номінував дотеперішнього архимандрита Святоюрського монастиря Макарія Тучапського на єпископа Галицького з осідком у Львові.
Лише 22 лютого 1540-го висвятили Макарія Тучапського в Новгородку на єпископа Галицького, Львівського і Кам’янець-Подільського, Снятин і Теребовля.
7 березня 1547-го митрополит Макарій II в Новгородку (осідок київських митрополитів) звернувся до вірних з проханням зібрати пожертвування на відбудову Успенської церкви (Львів).
При цьому митрополит зазначив:”Что тих часов прислали до нас намісник наш галицький, Львовскій и Каменца Подольского Макарій і всі мещане львовскіє богомольца городского і нашого священика Михаила і двух міщан львовскіх Якова і Павла… просили о то, абисмо за ними… до Вашої милости лист наш писати казали”.
Отже, зусиллями першого львівського єпископа Макарія Тучапського закладено фундамент під відновлення втраченої 1401-го Галицької митрополії.
На жаль, 1549-го митрополит Макарій Тучапський залишив цей світ. Особа єпископа Макарія Тучапського стала символом успішного завершення нашого “першого походу” на Львів і здобуття та закріплення на Святоюрській горі плацдарму для поширення української духовності, культури, українства та національної ідеї по всій Галичині. Єпископський ряд на Святоюрській горі продовжив рід Балабанів.
Згодом настала світла доба боярських родів Шептицьких, Ангеловича, Якимовича, Сембратовичів, представників Головної Руської Ради і, врешті, могутня постать Великого Митрополита , з акцією Листопадового Чину включно.
Львів’янин Григор Лужницький: “Хто хоче пізнати правдивий Львів, той Львів, що завжди був український… той Львів, який ніколи не зневірювався – хай пізнає Львів Св. Юра”. І далі: ”Львів св. Юра був завжди той сам: свідомий своїх завдань і післанництва, свідомий своєї мови до Бога й свого народу… Спокійний, врівноважений і завжди, коли треба, рішучий Св. Юр у Львові узяв в свою опіку не тільки місто, розложене у його стіп, але й цілу розлогу українську землю… Свою життєву силу черпав з душі українського боярства ”.
Чому Львів має двої небесних покровителів ?
Знову про Тучапських і Тучапи. Таких місцевостей маємо аж три. Є ще село Тучапи біля Снятина, за яких 280 км. від Львова. Та й поблизу Ярослава – за Перемишлем. То з яких Тучап міг походити Макарій ? Мабуть, все-таки з городоцьких. До речі, ігумен Крехівського монастиря отців Василіян має прізвище Тучапець…
1412-го латинники (німці та поляки) перенесли свою архиєпархію з Галича до Львова. Вони мали свою державу, а польські королі – великі опікуни і добродії Латинської Церкви. Хоча і наші вірні не здавалися на їх ласку. 1401-го Галицька митрополія ще тривалий час мала осідок у Галичі (Крилосі), 1493-го помер митрополичий намісник Йосафат не в Галичі, а у Львові.
Підготував Степан Беца
Читайте також: як Йосип Сліпий записував “гріхи” до чорної книги
