Олена Кульчицька поєднала шляхетність художниці та педагога

1 Січня, 2025 Редакція видатні жінки, видатні українці

Поділитись

Олена-Марія Львівна Кульчицька (Бережани, 15 вересня 1877- 8 березня1967, Львів)- українська художниця з різних видів мистецтва графіки.

Дівчина змалку любила малювати, а батько всіляко сприяв захопленню доні. 1894-го закінчила восьмикласну школу при монастирі сакраменток (Львів).

Упродовж 1901-1902 рр. разом із сестрою Ольгою-Меланією відвідувала Львівську художньо-промислову школу (нині ЛДКДУМ імені Івана Труша, викладач – -аквареліст Антоній Стефанович).

1903-го навчання у приватній школі Станіслава Батовського- Кочара (Львів), 1907-го навчання на загальному факультеті Віденської художньо-промислової школи ( викладачі – Е. Малліна, В. Шульмейстер, А. фон Кеннер, Ф. Цішек).

Захистила дипломну роботу ”Сучасне навчання рисунка, як засіб мистецької освіти” (Освітня філія цісарсько-королівського музею й промисловості (заснований – 1868-го). Отримала право викладання рисунка у навчальних закладах. Варто зазначити, що навчання Олени у Відні припало на період розквіту модерного мистецтва Австрії.

1907-го навчання у Відні в ательє емалювальних робіт, щороку мала творчі літні вакації (Косов). Здійснила подорожі – Мюнхен, Париж, Нормандія, Лондон, Швейцарія. Працювала викладачем рисунка в 2-й Вчительській Семінарії (Перемишль).

Перша світова війна застала її в Перемишлі, де вона мешкала із сестрою Ольгою та матір’ю. Їм, як і багатьом українкам та українцям, загрожувало ув’язнення в Талергофіі. Допомога прийшла від матері Романа Цельського (прокурор Перемишля). Родині вдалося виїхати до Відня. Тут сестри долучилися до роботи Комітету допомоги пораненим українським воїнам. Організація видала низку листівок із репродукції художниці на воєнну тематику (популяризація української ідеї засобами мистецтва). Мала персональні виставки у Львові

За громадянську позицію в роки війни й надання допомоги інтегрованим українцям польська влада ув’язнила Олену й Ольгу Кульчицьких, як і багатьох українок та українців Перемишля. Вони очутилися в таборі Баранові.

У 1930 роках Олена Кульчицька видала чотири художні альбоми —«Народна архітектура», «Гуцульщина», «Легенди гір і лісів», «Архітектура старого Львова».

Провідною темою графічної спадщини художниці другої половини 1930-х років стала релігійна проблематика. Художниця створює цикл дереворитів «Святі української церкви», гравюри «Христос — «Хрещення України–Руси», «Поцілунок Юди».

Найбільшим досягненням художниці того часу є її художнє оформлення поеми Івана Франка «Мойсей», що стало шедевром у її мистецькій спадщині.

Естампи принесли Кульчицькій найбільшу славу, рівень її робіт до сьогодні здається малодосяжним: вона виконувала гравюри на дереві, лінолеумі, металі, у складних техніках акватинта та мецо-тинто — поєднуючи досвід європейських майстрів і дух старовинної гуцульської гравюри. Самих лише офортів Кульчицька виготовила понад 120. З її лінотипів найвідомішою є модерна серія «Українські письменники», де портрети художниця доповнила цитатами.

Весною 1939-го переїхала до Львова. Радянська влада скористалася тим, що ця авторитетна творча особистість методологічно була близькою до реалістичного типу образного мислення, всяко толеруючи демократичні засади її мистецтва на користь ідеям соціалізму.

Для самої Кульчицької цей період позначився вкрай складними внутрішніми переживаннями щодо способів творчого реагування на тогочасну дійсність. Тому й маємо сюжетно-розповідні форми пафосних моментів “возз’єднання”, приходу Червоної армії… Художниця створила кілька алегорій.

Багато подорожувала, вивчаючи зразки одягу з Лемківщини, Гуцульщини, Покуття й деталізовано змальовувала їх у своїх картинах. Досконало знала орнаменти різних місцевостей, створила чимало зразків українського вбрання.

Коли у 1940-х до Західної України знову прийшла Червона армія, Кульчицьку запрошують викладати до Львівського поліграфічного інституту. Вона стає професором. Викладач кафедри оформлення книги в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова.

«Якщо Іван Труш пробив нашому мистецтву вікно до Європи, то Олена Кульчицька відчинила йому двері навстіж, розкрила обрії у галицькому новітньому мистецтві і поклала підвалини під його розріст в усіх можливих і практикованих в Європі формах», – писав у 1943 році український мистецтвознавець, дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драган, оцінюючи її виставку у Львові.

Якось на зборах у львівському міськкомі партії працівник комбінату образотворчості Холенков, творчі здобутки якого зводилися до малювання гасел, кинув на адресу Кульчицької: «Это бездарная старуха, которая совершенно не умеет рисовать».

У залі промовчали. Відтоді Олена Львівна жодного разу не була в Спілці художників.

1952 року знамениту художницю радянська влада позбавила професорської практики за надмірну любов до українського.

Але вона ще приходила до рідного інституту. Консультувала, засідала в журі, оцінюючи курсові та дипломні проекти майбутніх оформлювачів книги.

Студенти підписували листа на захист Олени Кульчицької, а її знову звинувачували все в тому ж: небажання поборювати націоналістичні прояви в мистецтві.

1956 року Кульчицька дістала звання народної художниці України, та її картини на виставки брали неохоче: в них бракувало радянської ідеї.

До того ж художниця була незручною для влади: мала активну громадянську позицію, домагалася звільнення діячів української культури з-під арештів, рятувала від закриття Львівське художнє училище, фінансувала видавничу справу Союзу визволення України.

Кульчицька не переходила на російську, розмовляла по-галицькому, з лемківськими словами — і завжди вишукано вдягалася, щоразу по-різному. Мала гарну фігуру все життя, сама вигадувала свій одяг, шила його в найкращих кравців — і добирала ансамблі від взуття до капелюшка в одному колориті.

Олена Кульчицька багато уваги присвятила формуванню нових поколінь українських художників.

Їй вдалося наснажувати молоду генерацію митців Львова національно-патріотичною тематикою.

Олена Львівна працювала у відділі народного мистецтва Львівського музею етнографії та художнього промислу. Мала кілька виставок з нагоди 35-ліття її творчої діяльності.

Професор, народний художник України, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка. Вона також автор Титульної сторінки Гімн Союзу Українок (1933)- видана накладом Союзу українок (Історія Львова. –Т. 3. –Львів, 2007. – С. 71).

Олена Кульчицька завершила свою велику мистецьку програму циклами графічних праць, присвячених історії й побуту народу, його унікальних духовно-моральних рис.

Восьмого березня 1967 року, як завжди, оголосили лауреатів Шевченківської премії. Про те, що нагородили 89-річну Олену Кульчицьку, в Радіотелеграфному агентстві України знали на день скоріше. На той час художниця вже була при смерті.

Данило Фігель, секретар, дізнавшись про нагородження, відразу пішов до Олени Львівни. І потім розповідав:

«Я прийшов до неї, вона лежить у ліжку з закритими очима, майже на мій прихід не реагувала. Я взяв її за руку: «Пані Олено, Вас нагородили премією Шевченківською… Ви чуєте?»— кілька разів я її запитав. Я побачив, як вона кліпнула віями: «Чую!..»

На жаль, особисто отримати премію їй вже не судилося. Вночі Олена Кульчицька померла.

«Хотіла б я, коли помру, — мріяла художниця, — щоб по мені плакала трембіта, щоб сказала моїм любим Карпатам мене не чекати, я вже більше до них не прийду».

Похована Олена Кульчицька в родинній гробниці (яку сама проектувала) на Личаківському цвинтарі у Львові. Поруч з нею спочивають її батьки, брат і сестра.

Підготував Степан Беца