Патріарх українського сокільництва хотів зробити Швейцарію в Галичині
Адже був патріархом українського сокільництва. Так українські історики йменують видатного інженера-архітектора європейської величини Василя Нагірного (1847-1921).
Він залишив нащадкам чимало величних будівель, зокрема храмів. А ще став засновником українського сокільницького руху. Водночас один із піонерів національного громадського, економічного та політичного життя в Галичині, самовідданий патріот Батьківщини. Без перебільшення, хотів зробити Швейцарію в Галичині.
Сокільницька ідея, концептуальною основою якої було в умовах бездержавності легальними засобами розвитку фізичної культури і спорту мала об’єднати поневолені слов’янські народи у прагненні до національного визволення й виховання покоління нових борців за свободу і незалежність.
Виникла в середині XIX ст. на чеських землях. Перше гімнастичне товариство “Сокіл” заснував у Празі 1862-го молодий викладач університету Мирослав Тирш. Невдовзі сокільницький рух став всенародним.
Напередодні Першої світової війни він об’єднував близько мільйона членів. За чеським взірцем швидко поширився в Словенії, Хорватії та Польщі. У Львові перші кроки в цьому напрямі зроблені 1867-го. Ідеї давнього гасла: “В здоровому тілі – здорова душа”, покладені в основу сокільництва, безперечно, знайшли в українському національному рухові прихильників та ентузіастів.
“Відродити широкі маси селянства й виховати сильніше покоління, – писав Іван Франко, — могла тільки руханка”.
Заснувати українську спортивну організацію випало Василеві Нагірному. Він народився 11 січня 1847-го у сім’ї селянина-кріпака села Гірного ( Стрийщина).
Батьки зуміли подбати, аби син здобув грунтовну освіту. Після закінчення реальної школи (Стрий) продовжив навчання у Львівській політехніці, згодом – у Федеральній політехнічній школі Цюріха (Швейцарія).
1875-го отримав диплом архітектора. Упродовж семи років працював в архітектурному та будівельному бюро міста. Водночас вивчав діяльність цюріхського споживчого товариства – одного з кращих кооперативів Західної Європи.
Маючи певний досвід архітектора, інженер Василь Нагірний 1882-го повернувся до Львова За своїми проектами споруджував будинки і церкви, розпочав діяльність української кооперації. У газеті “Діло” опублікував статтю “Як собі люди в нужді помагають” (1883).
Дописував також до львівської “Правди”. Автор закликав галичан запозичити досвід товариства Швейцарії – відкривати гуртовні для мережі магазинів та позбутися торговельних посередників. На цій основі Василь Нагірний 1883-го заснував і очолив споживче товариство “Народна Торгівля”, уклав його статут. Адреса м. Львів, вул. Вірменська, 2.
Початок роботи – 8 грудня 1883-го. Ця дата вважається зародженням українського кооперативного руху на західноукраїнських землях. Того ж року співорганізатор “Другого руського віча”. 25 листопада 1884-го одружився із донькою пароха, дідича. Мали сина Євгена.
На жаль, лише у 1890-х рр., з виходом на арену громадсько-політичного життя нової генерації української еліти в особі К. Левицького, Є. Олесницького, К. Паньківського, Т. Кормоша, В. Короля… кооперативний рух отримав потужний імпульс розвитку.
У цей період Василь Нагірний став засновником і членом кооперативних товариств “Зоря”(1884), “Дністер”(1892), “Просвіта”, “Руський театр”, “Народний гостинець”, заснував у Львові Ремісничу бурсу (1898), Спілку жіночої праці “Труд”(1901). Заснував декілька часописів “Нове зеркало”, “Господар і промисловець”, ”Батьківщина”, в яких пропагує ідеї національного кооперативного руху. У статті про чеський “Сокіл” (“Батьківщина”, 1886) Василь Нагірний перший порушив питання про доцільність заснування в Галичині українського руханково-пожежного товариства на кшталт чеського. Василь Нагірний : ”Зладив я та оголосив друком відповідний статут (1887) та інформацію як братися до тих осередків заснування. Я заснував таке товариство в громаді Рудно біля Львова”.
Та, на жаль, знайшлися і тут заздрощі: “ Хіба ми поляки та чехи, щоби забавлятися такими дурницями… Мають гроші, силу, то треба їм “Соколів’, – заявляли опоненти. – Нащо нам “Соколи”? Лише у червні 1891-го утворилося в селі Купчинцях (Тернопільщина) перше сільське сокільське товариство “Протипожежної сторожі і плекання руханки” (засновник соратник і однодумець Івана Франка – Павло Думка). Попри всілякі труднощі Василь Нагірний та його найближчі помічники Володимир Лаврівський, Богдан Лепкий, Степан Яричевський, Василь Кулаківський зуміли здійснити 1892-го прорив у розвитку українського сокільства. Серед знакових подій того часу – велике віче у Станіславові. Тут Василь Нагірний виступив із доповіддю про необхідність створення сокільської організації.
17 липня 1892-го відбулися перші загальні збори у Народному домі (30 осіб). Вони затвердили статут товариства та його найменування “Сокіл”. Однак лише у серпні 1893-го на основі дозволу Міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини галицьке намісництво погодилося на створення українського “Сокола”.
11 лютого 1894-го у залі “Української бесіди” українські ентузіасти ‘Сокола” скликали Установчі збори товариства (90 членів). “ Ми зійшлися тут, щоб оснувати “Сокіл” і тим зробити один крок наперед на полі культурного розвою нашого”, – сказав у доповіді Василь Нагірний. – Наші товариства повинні стати осередком, в котрих концентруватися мають всі верстви суспільності нашої”. Він виклав програму діяльності “Сокола”, яка мала демократичний характер і була доступною для всіх українців.
На зборах затверджено статут “Cокола” (підготував Володимир Лаврівський). Обрано колективний орган керівництва – Старшину. Головою “Сокола” затверджено Василя Нагірного. 1894-го у Львові було понад 120 членів. У березні управа придбала приміщення (вул.. Підвальна, 7): дві кімнати і спортивний зал. Гімнастику вели Йосиф Коциловський (згодом єпископ), Микола Гамота, Е. Лукасевич, фехтування – Т. Жулинський. Під проводом Старшини діяли комісії – організаційна, освітня, музична (пізніше Вищий музичний інститут), влаштовувалися вистави Сокільського театру ( дебютував Лесь Курбас).” Сокіл” проводив перші українські галантерейно-паперові базари (Львів, Станіславів, Стрий). “Зачалася праця в новій станиці народної культури тіла й духа, – зазначав у спогадах Андрій Омельчук. – Захоплення було зразу дуже велике.
До ”Сокола” вступали і молоді, і старі, кожний старався дати йому свою поміч в міру своїх сил”.
На жаль, в дійсності все виглядало не зовсім так оптимістично. Володимир Лаврівський у “Календарі Сокола” (1897) писав: ”Життя сокільське у першому руському товаристві “Сокіл” (Львів) розвивається відрадно” , відзначав повільне зростання кількості його членів (208 осіб). За межами Львова не засновано жадного другого товариства Сокольного. Щоправда, окремо діяв осередок у Купчинцях. 1897-го народовці на чолі з Володимиром Лаврівським відмовилися відзначати урочистості з нагоди 50-річчя скасування панщини й початку процесу національного відродження в Галичині спільно з москвофілами, які боролися за лідерство в “Соколі”. Конфлікт закінчився відставкою з посад Володимира Лаврівського та Василя Нагірного. Тодішній діяч “Сокола” Іван Копач згодом писав: “Перший голова товариства Василь Нагірний… із-за свого віку і слабкого здоров’я був по правді тільки репрезентативною величиною”. 15 листопада 1900-го головою товариства обрано Василя Гукевича.
Василь Нагірний разом із сином Євгеном займався проектуванням і спорудженням будинків та храмів, зокрема будував церкву на львівському передмісті Знесення.
Відійшов у вічність 25 лютого 1921 року (Львів). Нестор Яців 1928-го писав: “Завдяки таким одиницям, як Володимир Лаврівський, що перший на підставі чеського взору уложив статут львівського “Сокола”, та як Василь Нагірний, що перший обраний (1894) головою “Сокола” у Львові, український народ одержав товариство, яке дбає про фізичне і моральне піднесення українських громадян – своїх членів”.
Підготував Степан Беца
Читайте також: що ставлять у Святвечір на стіл українці
