Чому Рильського назвали Максимом і як поет відгукувався про мову
Один із новітніх неокласиків, або п’янила ніч поета
19 березня 1895-го народився майбутній поет Максим Рильський (Максим Золоте Серце).
Його батько – український культурний діяч , економіст, етнограф Тадей Розеславович, закохався у свою кріпачку Меланію Федорівну Чуприну. Навчив її грамоти, потім вона стала його дружиною. Оскільки вінчання відбувалося не в католицькому костелі, а в православному храмі, Тадея Рильського відлучили від церкви. Батько назвав сина в честь Максима Залізняка.
Деякий час після смерті батька Максим жив у сім’ї композитора Миколи Лисенка. У 14-літньому віці захопився його донькою Галею. Безнадійно, адже вона була старшою від нього на шість років. До того ж мала нареченого Костянтина Шило.
Пізніше Максим Рильський згадував: “Були і ревнощі, і муки, і докори , і вірші, розпачем налиті до країв…”. Вона “глузувала, стоптала любов мою, ти серце без жалю усе пошматувала – я все ж тебе люблю… Та слово останнє, що я напишу Марія” (насправді це була таки Галя). Звісно, останнім ім’ям не стала ні Марія, ні Галя…
Максим Рильський навчався у приватній гімназії Науменка (1915-1919), потім на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, відтак історико-філологічному факультеті Народного університету (Київ) за часів гетьмана України Павла Скоропадського.
На жаль, через бурхливі роки революції й громадянську війну жодний із навчальних закладів не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.
Дитинство провів в селі Романівка (Житомирщина) в дружбі із селянськими дітьми. Тут, за його словами, замилувався природою. Упродовж (1908-1915) вчився у Києві (з третього класу) в приватній гуманітарній гімназії В. Науменка.
Із 1907-го друкує поезії. 1910-го публікується в журналах “Українська хата” та “Шлях”. Дебютував у роки української революції. Перша збірка поезій “На білих островах” (1910), друга “Під осінніми зорями” (1918), а 1922-го “На узліссі” і “Синя далечінь”.
Першим помітив його доробки композитор Яків Степовий, який поклав його перші вірші на музику.
Максим Рильський – взірець культурного поета, в одному рядкові якого більше змісту ніж у декого з галасливих “Гомерів революції”.
28-річним прибув до Києва працювати викладачем української мови та літератури у Другій залізничній трудовій школі ( нині середня школа № 7 імені Максима Рильського).
За рекомендаційним листом прийшов до колишнього односельця Івана Очкуренка, щоб він допоміг знайти житло. Гостя зустріла його дружина Катерина Миколаївна (у дівоцтві Паткевич). Побачивши у них фортепіано, попрохав дозволу зіграти. Коли ж почав мелодію “Ой, одна я одна та й у батеньки була”. Катя тихенько підспівувала.
Квартирував Максим Рильський у тітки Катерини – Агафії Квашиніної. Катерина частенько заходила до неї, і кожного разу розмовляла з нею та й співала… дуетом із Максимом. З цього й почалося… Катя – невисока, тендітна, мила жіночка, мала 7-річного сина Жоржика. Та чомусь відчула – поряд із Максимом швидше і гучніше калатало серце, виникали грішні думки. Так зародилося кохання і бажання жити разом. 12 липня 1926-го Максим Рильський і Катерина Очкуренко зареєстрували шлюб. “ Вже любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста… А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота”.
Звісно, чоловік Катерини – Іван Опанасович розгнівався, не віддавав Жоржика, довелося його викрасти. Спершу ховали його в у подруги Каті – на другому поверсі будинку…
Очевидці говорять, що Катерина ( старша від Максима на дев’ять років) закінчила інститут шляхетних дівчат, ніколи не була розпатлана. Завжди мала гарну зачіску, ошатну сукню чи спідничку…
Поступово Іван Опанасович змирився, одружився вдруге. Навіть стали дружити сім’ями. Георгій (Жоржик) та Богдан ( 1930 р. у Рильських народився син) на релігійні свята йшли до Олександри Олександрівни та Івана Опанасовича Очкуренків. Радянські відзначали у квартирі Рильських.
Катерина – прекрасна дружина, мати, господиня. Доглядала дітей (четверо) померлого старшого брата свого чоловіка. Знаючи про його коханок, мовчки переживала. Знаходила сили, аби не сваритися і навіть не дорікала. Коли він перебував п’ять місяців у в’язниці, бідувала сама, але за сховані кошти купувала продукти для “Тадеюшки”. Налякалася до краю, коли він звільнений став у квартирі навкарачки і почав голосно гавкати.
Болю завдав Катерині – флірт Максима Тадейовича навесні 1943-го із Валерією Познанською. Коли ж привіз дружині парфуми й пудру – це її насторожило. Підліток Богдан, ковтаючи сльози образи на батька. кричав, щоб він пішов геть. Не взяв від нього ані яблук, ні горіхів.
Катерина захищала зальотника. Розуміла, що він шукав виходу, а вона була далеко.
До середини 50-х Рильські багато подорожували: Москва, Коктебель, Приморське, Сочі, Гагри, Остер, Романівка, Ірень. На жаль, 1 грудня 1959-го Катерина Миколаївна відійшла у вічність. Цього дня в кабінеті Рильського плакали двоє – Іван Опанасович і Максим Тадейович. 1964-го пішов із життя і Максим Рильський.
Отже, Максим Рильський – український (радянський)поет-академік, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, один із “неокласиків”, літературознавець .
Ось що говорив поет про неокласиків: “А хто такі класики, знаєте ?” Це ті, що створили невмирущі твори. “Нео” – новий. Неокласики – нові класики, але ця назва дана на глум, самі вони себе ніколи так не називали. Однак вважали себе у числі послідовників тих, що передають людству світову культуру”. До них належали – Микола Зеров, Павло Филипович, Микола Драй-Хмара, Освальд Бургардт (Юрій Клен), Віктор Петров (Б. Домантович), Михайло Могилянський. Перших п’ять називали “гроно п’ятірне нездоланних співців”.
1918-го поет видав збірку “Гомін і відгомін”. Щоправда, він і автор “Пісні про Сталіна”. 1931-го очутився в застінках НКВС- звинуватили у причетності до контрреволюційної організації Союз визволення України (хоча її ще не було). Та все ж патріотизм у його творчості домінував – Збірки: “Київ”, “Україна”, “ Збір винограду”, “Знак терезів”.
Значну увагу Максим Рильський надавав українській мові: “Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно. Політь бур’ян. Чистіша від сльози. Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм життям” (Мова). Епіграфом тут стали слова Франсуа Вольтера: ”Треба доглядати наш сад”.
Спогад Євгена Сверстюка: “У 60-ті роки у збірці “Зимові записи” Максим Рильський помістив вірш, який починався словами: “ Вони ще й досі ходять поміж нами, І ми їм руку подаєм”. Я зрозумів, що він залишився чоловіком аристократичного гарту.
Якось з Григорієм Кочуром ми пішли до Рильського. Григорій Порфирович утрясав справи з перекладом. У мене ж була своя справа до нього. Це був 1963-тій, роковини Лесі Українки. Ми (Дзюба, Жиленко, Коцюбинська, Корогодський, Світличний…) організували в Першотравневому саду вечір пам’яті поетеси.
Кадебісти його заборонили. Афіші поздирали. Всі розсердилися і вирішили провести захід не на трибуні, а в куточку парку. Написали протест проти заборони вшанування пам’яті Лесі Українки. То був гострий антипартійний документ. І ми хотіли, щоби його підписав і Рильський. Максим Тадейович проглянув текст і сказав: ”А цього листа я таки підпишу” (День. – 2012, 27-28 квіт.).
І ще один спогад про поета: 9 жовтня1958-го (оперативне повідомлення слідчого управління КДБ при раді Міністрів УРСР: “…Сліпий особливу зацікавленість виявив до поета М. Рильського, як “уніату”, батько Рильського був католик, про що Сліпий уже знав” (Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки 1939-1987. (–К.,ПП Сергійчук М.І. 2012. – С 329).
