Остання з роду Скоропадських і хто така “наша Ліза”
5 липня 2024-го виповнилося 105 років від дня народження Олени Отт-Скоропадської, доньки Гетьмана України, авторки книги ”Остання з роду Скоропадських…”.
22 червня 2004-го в Київському міському будинку вчених відбулася презентація цієї книги. Її автор наймолодша дитина останнього Гетьмана України Олена Отт-Скоропадська. Пані Олена володіла українською, але написала книгу спогадів німецькою. Вона понад піввіку проживала із своїм чоловіком Людвігом Оттом у Швейцарії.
Вперше в Україні
11 жовтня 1991-го о 2:50 літак Austrian Airways відлітає з Цюріху, Швейцарія. За декілька годин польоту входить у повітряний простір України.
“Що б сталося, якби розбився наш літак, – думає Олена . – Я б померла в Україні”.
Літак сідає в Борисполі. Олена пригадує, що розпочалася довга бюрократія. Спочатку одна черга і заповнення паперів, потім інша. Врешті після бюрократичної тяганини Олену та чоловіка Людвіга випускають з літака. Гетьманівну зустрічають представники Академії наук із квітами.
Жінці показують Київ, відвідують усі місця, зв’язані з Павлом Скоропадським. Велике враження на Олену справляє Бабин Яр та Андріївський узвіз.
“Біля Андріївської церкви грав і співав бандурист. Я не витримала і почала плакати”, – згадувала Олена.
Якось Олену Отт-Скоропадську запросили у вересні 2000-го на вечір Історичного клубу “Холодний Яр” до Київського будинку вчителя. Тут сталася незвичайна подія: кілька сотень учасників, більшість яких були духовними нащадками Симона Петлюри, стоячи влаштували їй грандіозну овацію. Звісно, це свідчило визнання заслуг роду Скоропадських перед Україною та своєрідне вибачення за антигетьманське повстання наприкінці 1918-го. Олена Павлівна здивовано запитала сусіда: ”Це прихильники Петлюри…?”- Так. – відповів.
Єлизавета Скоропадська – найбільша українка свого роду
Олена Павлівна народилася 5 липня 1919-го у Німеччині. Україну вперше відвідала у… 83 роки. Тоді щиро зізналася, що не вона, а її сестра Єлизавета – найбільша українка серед нащадків гетьмана України.
“Лілі якось розповіла мені (…), що вона завжди, ще дитиною цілком свідомо почувала себе українкою. Коли родина на літні місяці виїздила до маєтків в Україні – Полошок і Тростянець, Єлизавета завжди сприймала як своєрідне повернення додому. Ще маленькою дитиною, ще не вміючи писати, вона систематично вивчала українську мову (…) У Берліні здивувала професора Кузелю, співупорядника українсько-німецького словника. Під час навчання в Орлі Ліля познайомилася з українською вчителькою. Від неї дізналася про український незалежницький рух.
Зацікавилася українською історією, вивчала напам’ять поезії Тараса Шевченка. У неї поряд із захопленням усім українським розвинулося глибоке заперечення всього російського. Пізніше в еміграції поміж Лілі й нашою матір’ю (росіянкою) виникли напруження, зокрема про російську книгу.
Лілі – найулюбленіша донька Гетьмана
Батька Лілі обожнювала:” Він був для неї героєм”. У ньому вона вбачала втілення своїх ідеалів. Вона піддалася загальному настрою ентузіазму в будівництві нової української Гетьманської Держави.
Минуле з давніх гетьманських часів знову ожило для неї в особі батька. Молоді й старші в роках пани з батькового оточення захоплювалися Лілі: Молода гарна Гетьманівна, й до того ж справжня українська патріотка. Лілі від самого початку стала серед прибічників Гетьмана свого роду іконою, в кожному разі, найулюбленішим членом нашої родини”, – писала Олена Павлівна.
Лілі гірко пережила падіння Гетьманату як велику особисту катастрофу. Її улюбленого батька оголосили поза законом. Це стало для неї незбагненним. Тяжко страждала вона через втрату своєї Батьківщини. Згодом разом із Данилом була найближчим співробітником батька – його секретарем.
Трагічна історія гетьманства стала й особистою трагедією Єлизавети Скоропадської. Вона боляче сприйняла повстання проти батька, падіння Гетьманату та вимушену еміграцію. Сестра Олена описала ті часи: «Її улюбленого батька, який присвятив себе Україні, оголосили поза законом. Це було для неї незбагненим. Тяжко страждала Лілі через втрату Батьківщини».
За кордоном гетьманівна стала амбасадоркою України. Під час Голодомору розповідала всьому світу про штучний голод, який російські окупанти здійснили на її рідній землі. Єлизавета Скоропадська очолила створений Гетьманським рухом Комітет допомоги голодуючим в Україні. Під час Другої світової війни Ліза опікувалася українцями, які були вивезені на примусову працю до Німеччини: передавала їм харчі й одяг, домагалася полегшення режиму утримання. Українці стали називати її «наша Ліза».
У лютому 1959 року Єлизавета Скоропадська очолила провід Союзу гетьманців-державників. Під її керівництвом був створений Східноєвропейський дослідний інститут імені В’ячеслава Липинського. Там зберігалися матеріали українського державницького руху.
Її назвали Лізаветою на честь батькової тітки Лізавети Мілорадович.
Швейцарські українці про сучасну Україну
Наприкінці книги Олена Павлівна зізналася, “що разом зі своїм чоловіком Людвігом- Отт-Скоропадським тривалий час жила спокійним і забезпеченим життям швейцарських громадян. І тут раптом все змінилося: Україна стала незалежною державою. Велика надія моєї родини, якій вона віддала всі свої сили і яка визначила все її життя, нарешті. здійснилася. І саме мені, яка ніколи ані Україною, ані політикою української еміграції не переймалася, єдиній із нашої родини довелося пережити це щастя… Наше життя тепер набрало зовсім іншого перебігу. Із спокійним життям швейцарських пенсіонерів покінчено. Ми знову стали молодшими, у нас виникли нові зацікавлення. Україна стала центром нашого життя. Те, що сталося зі мною, мабуть, природно випливає з мого походження Але те, що стало і для мого коханого чоловіка, є для мене великим щастям, ще одним, яке я можу пережити завдяки йому”, – завершує свою книгу Олена Отт-Скоропадська.
P.S. Павло Скоропадський (Вісбаден (Німеччина, 15 травня 1873 – 26 квітня 1945, Меттен, Баварія).
Народився в родині вищого офіцера імператорської Росії Петра Скоропадського. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських. Дитинство провів у родовому маєтку Тростянець (Харківщина). Освіту здобув у Стародубській гімназії. Запізнався із “українською старовиною”, що сприяло виробленню у нього зацікавлення українською історією та культурою. Упродовж 1886-1893 рр. навчався у Пажському корпусі. Спрямували на військову службу до Кавалергардського корпусу. За два роки – ад’ютант полку. 4 грудня 1897-го – поручник. Учасник російсько-японської, Першої світової та радянсько-української війни, генерал-лейтенант.
Батьки – Петро Скоропадський, мати – Марія Миклашева. Дружина – Олександра Дурново, у шлюбі 1898-1945). Діти – Данило, Єлизавета (Ліля) та Олена (померла 4 серпня 1914-го року у Швейцарії у віці 95 років).
Гетьман Української Держави (29 квітня -14 грудня 1918). Проголошення гетьманату стало наслідком звернення Павла Скоропадського та його оточення до давніх українських традицій.
Гетьманський уряд здійснював політику м’якої українізації. З одного боку, відкривалися сотні українських шкіл. Заняття у школах велися українською. Серед гуманітарних предметів – українська мова, література, історія та географія. З іншого, особисто гетьман вважав себе російською людиною. Особливо негативно ставився до українських галичан. За часів гетьманату в Україні запрацювали два державні університети (Київ та Кам’янець-Подільський), почав діяти історико-філологічний факультет (Полтава). Створені Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Українська національна бібліотека, Український театр драми і опери, Український історичний музей… Так можна говорити про організаторські здібності Гетьмана. Однак погубило його русофонство, подвійне ставлення до тогочасної України.
Підготував Степан Беца
