Яке жіноцтво – такий і народ

Поділитись

Лідія Горбачева  (Катеринослав (Дніпро, 1890) – після 11 грудня 1941).

Педагог, журналістка, просвітянка; викладачка української мови підготовчого класу приватної жіночої гімназії О. Петрової (1918), учасниця Катеринославської учительської спілки (1918-1919), викладачка української мови, літератури, історії та географії Сурсько-Михайлівської реальної гімназії (осінь 1919); управителька Української приватної школи імені Олекси Стороженка (1934), викладачка української мови і літератури культурно-освітніх курсів “Просвіта на Поліссі”, секретарка Головної управи Союзу українок (Львів, 1937), співробітниця журналів ”Жінка” і  ”Жіноча доля”.

Чимало зробила для розвитку освіти у Бересті (1920-ті).

У березні 1924-го організувала свято Тараса Шевченка. Працювала тут 10 років.

Досліджувала творчість Лесі Українки, Наталі Королеви та Ганни Барвінок. Член Почесної президії Світового українського жіночого конгресу (27 червня 1934).

Тут у промові наголосила: ”…Українські жінки Полісся хочуть рятувати нашу майбутність тим, що виховують своїх дітей на правдивих українських  громадян”.   

Сутність національної політики польського уряду вона знала з часів навчання у Львівському таємному українському університеті.

“Ми, молоді студенти таємного університету, не думала про фемінізм, а тільки обдумували засоби, за допомогою яких ми змогли би краще протистояти гонінням поляків”, – згадувала пізніше Горбачева.

Найбільш цитована праця Лідії Горбачевої – книжечка “Азбука жіночого руху” (видав Союз українок, 1937).  

Авторка присвятила її проблемам жіночої освіти, захисту прав жінки та усвідомленню відповідальності за майбутнє всього народу:  – “Подумайте самі – чи може бути народ вільний, багатий, здоровий і розумний, якщо жіноцтво ( а то ж більша половина народу) несвідоме ?

Коли жінки не знають як зберігати здоров’я своє і родини, нема мови про здоровий народ, коли не вміють господарити так, щоб удержатись у теперішній біді, звідки візьметься добробут ?

Про яку народну волю може думати жінка, якщо вона сама є невільницею в своїй хаті, чи звідки прийде мудрість  для народу, якщо половина його темна й неосвічена ?

Хіба неосвічений може виховати, освітити інших ? Тож видите: яке жіноцтво –  такий і народ!”.

1936-го виступила з промовою на ювілеї Софії Русової у Львівському театрі різнородностей.

6 липня 1941-го поставила свій підпис під резолюцією наради  чільних представників української  громади  Львова, які  вітали Акт відновлення незалежності України (30 червня 1941).

Заарештували німці. Звільнена 17 вересня.  Наприкінці року ввійшла до львівського відділу “Жіночої служби України”.

11 грудня 1941-го виступила з промовою на похороні у Львові піаністки та диригентки Ольги Ціпановської.

Підготував Степан Беца