Вимога звільнити українського священика прийшла через кілька годин після його страти
– Я в першу чергу священик, потім молочар, а вже у вільних хвилинах – музика, – говорив про себе композитор Остап Нижанківський (Стрий, 24 січня 1863 – 22 травня 1919, Стрий).
Написані ним колядки “Бог ся рождає’ і “Во Вифлеємі нині новина” багато хто вважає народними. Композитор на вірші Тараса Шевченка створив солоспіви “Вітер в гаю” та “Минули літа молодії”. Для фортепіано написав декілька мініатюр та більшу фантазію “Вітрогон”.
Священиком він став не з власної волі.
1888-го у нього, 25-річного, за спиною було навчання у гімназіях Дрогобича і Львова, служба в австрійському війську. Галичина тоді була у складі Австро-Угорщини.
Увесь вільний час присвячував музиці. – Боже-Боже ! За що ти покарав мене ? – нарікав його батько священик Йосип Нижанківський. –Член шанованої священичої родини не може вибирати ризикованої кар’єри музиканта. Остап – найстарший із дев’яти дітей. Виріс у селі Завадів біля Стрия, згодом навчався у школі сусіднього села Дуліби.
1882-го – через конфлікт з викладачем-моквофілом виключили з гімназії. За спогадами сестри, той сказав: “Таким поетом, як Шевченко, і я потрафлю бути, вітер віє, сонце гріє, а Нижанківський лекції не вміє”. Обурений Остап вдарив учителя в обличчя. Три роки відбував військову службу у Львові.
Після закінчення гімназії Остап написав листа композитору Миколі Лисенку. Повідомив, що хоче переїхати в Київ й зайнятися музикою. Та відповіді не отримав.
Рад-не рад змушений послухати батька – вступив до греко-католицької семінарії (Львів).
“Він був високого росту, мав трохи кучеряве волосся і приємне обличчя. Взагалі гарний собою і лагідної вдачі. Держався далі від картярів і різних буйних збиточників. Натомість часто пересиджував під своїм числом над нотами. В руках мав скрипку або перо та грав, компонував або переписував ноти,” – розповідав його одноліток Олекса Пристай. Після завершення навчання під час розподілу Остап сказав, що хоче залишитися в місті, вивчитися в консерваторії й займатися музикою.
Референт лише розсміявся: – Як хочете, то можете дістати парафію в горах. Там можете співати, скільки хочете.
1888-го вступив до Львівської духовної семінарії (чотири роки). Диригент хорового товариства “Львівський Боян” при театрі “Руська бесіда”. Організатор т. зв. “артистичні прогульки”. Після висвячення одружився з Галиною Бачинською – донькою композитора Іларія Бачинського. Мали трьох синів. Захоплення музикою запозичив лише Нестор.
Священик Остап Нижанківський змінив п’ять сільських парафій. Та весь час прагнув повернутися до Львова. Одного разу, здавалося, нарешті зможе втілити свою мрію: влаштуватися вчителем музики спершу у вчительську семінарію, а згодом – у гімназію, де колись сам учився. Та брак музичної освіти давався взнаки. Вирушив до Праги, де склав іспит у консерваторії. Отримав кваліфікацію “професор співу в учительській семінарії та середніх школах”.
Однак шкільна рада Галичини, серед керівництва якої переважали поляки, несхвально сприйняли новину про професора-українця. Знову виїхав у провінцію – до парафії.
– Продав фортепіан, купив корову й пасу, – жартував із знайомими.
В Остапа Нижанківського часто гостювала оперна співачка Соломія Крушельницька. Переповідають, одного разу довго розповідала про свої гастрольні поїздки. – А що ви, отче, за цей час зробили? – поцікавилася. – 12 нових вуликів, – відповів.
1900-го переїхав на Стрийщину. Мав парафію в Дулібах, згодом у Завадові. У Стрию заснував кооператисне товариство “Маслосоюз” Щороку воно приймало 7, 5 млн. л. молока, з яких виготовляли для реалізації 300 тис. кг. масла.
Очолив першу в Стрию українську футбольну команду “Скала”, придбав комплект cпортивної форми. Ініціатор відкриття у Завадові пам’ятника Тарасові Шевченку.
1911-го помер Йосип Нижанківський. Серед його паперів син знайшов листа від композитора Миколи Лисенка 23-річної давності. Той писав, що готовий прийняти Остапа в Києві, облаштувати його побут і надавати всіляку допомогу. Очевидно, священик Йосип сховав листа від сина, аби він залишив музику і пішов навчатися на священика. – Тату-тату, що ви зробили ? – тільки вимовив.
Повернемося ще раз до листопада 1918-го. Тоді в Галичині йшла війна між українцями і поляками – обидва народи хотіли перебрати владу в краї. Навесні 1919-го польські війська витіснили з околиць міста Стрия частини Української Галицької Армії (УГА) та ввійшли до міста.
Священика Остапа Нижанківського (очолював повітовий комісаріат ЗУНР) арештували як “закладника” – військового заручника. Утримували в будинку польової жандармерії.
22 травня 1919-го священик передав родичам записку: ”Сої ночі українці замордували в Дашаві польського ксьондза й органісту. Супроти того моя доля як закладника запечатана (визначена). Передаю поквітовання на готівку, яке лишило мені військо під час ревізії в Завадові. Гроші “Каси задаткової”. Бідна моя Галя, опікуйтеся нею”.
Того дня його розстріляли на околиці Стрия
«Солдати вивели його за місто й при дорозі, яка веде на нове стрийське кладовище, … затримали його і повідомили, що він засуджений на смерть через розстріл… На мить у нечисленних очевидців з’явилась надія, коли за зникаючими силуетами священика і жовнірів мигнув силует галопуючого на коні офіцера, який гнав у напрямі провадженої жертви… Телеграма зі Львова з наказом звільнити о. Остапа Нижанківського з-під варти прийшла до Стрия із запізненням.
Остап Нижанківський прийняв смерть мужньо. Коли йому повідомили, що засуджений на розстріл, Остапові появилися в очах сльози, але зараз їх обтер і перехрестився. А коли кати запитали, чи зав’язувати йому очі, тупнув енергійно ногою і крикнув: «Стріляй!». Розлігся гук із чотирьох крісів – Остап Нижанківський повалився на землю».
Осипа Бобикевич – сестра Остапа Нижанківського, згадувала: “Ледве розстріляли, то зараз кілька десятків фір з військовими заїхали перед хату Нижанківського в Завадові.
Господарка була велика, було що брати. Забрали всю худобу, птицю, збіжжя – до останнього стебла соломи. Забрали всі вози, повіз, всі знаряддя господарські. Забрали фортепіано, меблі, постіль, білизну. Ноти порозкидали, потоптали” .
Осипа пише, “що насправді в Дашаві нікого не вбили – довгі літа по тому живими й здоровими були ксьондз польський і його органіста”.
Племінник композитора Зенон Нижанківський додав, що телеграма від львівського командування з вимогою звільнити священика прийшла через кілька годин … після страти.
На могилі композитора помилково вказано 1862 рік народження.
Тому 2012 рік у Стрию оголосили роком Остапа Нижанківського.
Підготував Степан Беца