Спогади Євгена Сверстюка про Івана Світличного, літературознавця і поета

Поділитись
 Ми продовжуємо публікацію спогадів українського дисидента шістдесятника Євгена Сверстюка про українських письменників, поетів,  інтелігентів, які своєю творчістю боролися за незалежність України. 
 
Раніше Євген Сверстюк згадував Василя Стуса, Василя Симоненка
 
 

А ось що про нього у своїх спогадах писав Євген Сверстюк

Із ним я теж познайомився у журналі “Вітчизна”.  З усіх нас Іван єдиний мав квартиру. На Чоколівці.
 
Здається,  то була одна кімната з перегородкою. Там було стільки книжок, що навіть важко сказати. який був її розмір.
 
Щосереди, коли до книгарні “Сяйво” надходило поповнення, Іван приносив додому дуже багато книжок. Він знав про  всі видавничі проекти. Скажімо,  видавалася книжка Сент-Екзюпері. Він дізнався про те і сказав мені: ”Ти напишеш передмову (звичайно, під псевдонімом). Так він по-господарськи підходив до таких речей. Найбільше пам’ятаю  нашу зустріч 1963-го”. Я йшов на роботу і побачивщо горить публічна бібліотека. Про це написав текст, відомий під назвою “З приводу процесу над Погружальським”.  Десь на вулиці я розповів Івану, що написав про спалення бібліотеки. Дав йому на читання. У  світ текст пустив Іван. До тієї статті він додав і якийсь свій епізод. Залучив ще Чорновола і ніколи ніде не сказав, хто ж автор. Абсолютна надійність.
 
Від Івана в мене мало що лишилось. Якось тоді не було прийнято дарувати подарунки. Лишився, правда, опус “Програма у комуністів”.  Тоді його просив не приносити нічого, бо й сам порозпихав усе, що було в мене підозрілого.  Але Іван сказав:  “Все одно без тебе не обійдеться. Доведеться прочитати”   І тут прийшли з обшуком.
 
Р. S. Іван Світличний ( смт. Поповинкине 20 вересня 1929 (Луганщина)- 25 жовтня 1992-го, Київ).  
 
Переклади із слов’янських мов та французької, літературний критик, дисидент, шістдесятник, репресований, духовний лідер національно-демократичного руху 60-70-тих років XX ст.
 
Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, Лауреат премії імені Василя Стуса.
 
1937-го навчався у школі смт. Поповинкине. 1943-го разом з іншими хлопцями намагався  підірвати німецьку техніку (позбувся пальців на руках, отримав осколки на ногах). 1947-го закінчив Старобільську середню школу із золотою медаллю .
 
Закінчив Харківський державний університет (українська філологія) з відзнакою. Займався науковою роботою, але через  погану поведінку на кафедрі не залишили. Мати упродовж 1932-33 рр. працювала на Донбасі, аби врятувати сім’ю від голоду.
 
1952-го – аспірант Інституту літератури АН УРСР. Згодом завідуючий відділом журналу Дніпро, літературний критик (1957-1963). Також змушений його залишити. 1964-го  редактор УТОП (друкувався під чужим прізвищем). Чимало зробив для  культурного зближення Східної та Західної України. Автор збірки –  “Серце  для  куль і  рим}.  Нарешті, остаточно позбувся роботи. Дружина  Леоніда Павлівна (у шлюбі 1956-1992).
Іван Світличний і його кохана дружина Леоніда
 
 Встановив добрий зв’язок із братами  Миколою і Богданом Горинями та українською діаспорою.
 
Переконав Горинів у необхідності вести боротьбу словом. З0 серпня 1965-го арештований за звинуваченням у антирадянській пропаганді та агітації. Згодом звільнений як соціально небезпечний.
 
 1966- 1971 рр. провадив самвидавничу діяльність. 12 червня 1972-го – другий арешт (сім років ув’язнення та 5 років заслання – Пермська обл. Росія). Оголошував голодівки, очолював колективні акції непокори, автор табірної хроніки.
 
Неодноразово карався в  ПКТ і ШІЗО. 7 травня 1978-го етапований в Усть-Кам-Горно Алтайську обл. (Росія). 20  серпня 1981-го – інсульт (інвалід I групи– доглядала його Леоніда Світлична.
 
23 січня 1983-го припинив говорити і не рухався. 25 жовтня 1992-го похований на Байковому кладовищі (Київ).
                                                                                                                                                    
Підготував Степан Беца