Кохання Петра Болбочана – Марія
Марія Іванівна Болбочан (Попеску) народилася 22 липня 1891-го в родині православного священика в Єлисаветграді (нині – Кропивницький).
Її родинне прізвище поширене в Румунії та на Балканах. Коли Марії було 4 роки, родина переїхала на Хотинщину, на парафію дідуся, який помер. У 9-річному віці не стало й батька. Мама Марія взялася за учителювання.
Навчання, знайомство із коханим та одруження
1907-го Марія закінчила 8-класну гімназію (Кишинів). Ймовірно, тут познайомилася із Петром Болбочаном (закінчив духовну семінарію).
1909-го Петро і 18-річна Марія одружилися. Того ж року Петро закінчив піхотне юнкерське училище (Чугуїв) і став офіцером.
Упродовж 1910-1914 рр. полк стояв в Нижньому Новгороді. На початку Першої світової війни вів бойові дії в Галичині. Під час війни Марія познайомилася із капітаном іншого полку – Іваном Коржем. Два полки творили піхотну дивізію армійського корпусу. Разом два офіцери намагалися українізувати свої підрозділи. У грудні 1917-го створили піший полк, який згодом став основою 2-го Запорозького полку.
Сімейна невпорядкованість
У роки Визвольних змагань Марія була біля чоловіка. Між іншим, маємо дані, що Петро Болбочан мав … три дружини – дружину сотника Біляневича та її сестру – співачку.
Сотник Біляневич –“ москаль по вихованню, українець – по походженню” – лише починав вивчати українську мову.
Марія Болбочан добре володіла українською – і розмовною, і в письмі, цікавилася також українською історією й літературою, мріяла здобути університетську освіту.
”Дружина полковника Болбочана, завжди убрана в український шляхецький стрій, навіть на балях” , – писав Никифор Авраменко у спогадах. Марія мала власний стиль та наочно популяризувала українську культуру.
Арешт Петра Болбочана
Проти ночі на 22 січня 1919-го Петра Болбочана заарештував Омелько Волох.
Марія Іванівна залишилася у вагоні командувача Лівобережного фронту Армії УНР. Нею заопікувався Іван Корж – ад’ютант і побратим Петра Болбочана. Марія Болбочан подалася в Київ.
“Рано приїхали ми в Київ, – згадує Никифор Авраменко. – Ждали нас два легкові і два вантажні самоходи. Умовились ми наперед, що Корж буде з Болбочаном, (а) дружини Болбочана в Сільванського (Олена Миколаївна із сином (Віталієм) замешкають в гостинниці Михайлівського монастиря (полковника Миколу Сільванського також заарештували). Опікувались ними ад’ютанти Болбочана- Методій Довбня і Микола Письменний”.
У Михайлівському монастирі жила рідна тітка Марії – дружина священика Миколи Мошняги. Він 1918-го відправляв службу Божу та панахиду на Хортиці. Священик також духовно обслуговував парафію під Києвом. Він і повідомляв дружинам заарештованих старшин обнадійливі вісті та надію на виїзд у спокійне місто (більшовики наступали на Київ).
Арешт та розстріл Петра Болбочана
У ніч проти 27 січня 1919-го у Михайлівський собор прийшли січові стрільці, і зробили обшук у кімнатах дружини Болбочана.
Майже всі речі дружини та її чоловіка і тітчині забрані, а також гроші і зброя. У відкритому листі Петро Болбочан писав: ”Трус робили здебільшого старшини-галичани. Порядкували вони, як більшовики і розбишаки. Забрали у дружини гроші – за протоколом 23 тис. крб., а фактично 40 тис. крб., вилучені матерія, плаття, інші речі. Всього мінімум на 50 тис. Намагання повернути конфісковані речі ні до чого не привели”.
Марія Болбочан разом із чоловіком виїхала у Станіславів. Із ними вирушили також Іван Корж та Методій Довбня. У готелі “Уніон” Болбочан написав другого листа. Тут зазначив, що його обвинувачують у поцілунку руки мадам N. (дружини колишнього флігель-ад’ютанта). У в’язниці Петро Болбочан відмовлявся від їжі, перебував у апатії, навіть священик, який приходив до нього зі словами потіхи, не міг нав’язати з ним розмову.
Розстрілом, кажуть, командував колишній начальник контррозвідки Армії УНР, а на той час комендант тилу Армії УНР полковник Микола Чоботарьов (1884-1972). За наказом “Вогонь!” жоден із стрільців на гачок не натиснув. На ту саму команду вдруге знову не пролунало жодного пострілу. Розлючений Чоботарьов (двічі) вистрілив з пістолета патріоту в голову й особисто потягнув конаючого 35-річного полковника Армії УНР до ями, яку швиденько загорнули землею. Полководцям-патріотам донині важко дистанціюватися від політичних інтриг.
Невдовзі українську еліту Директорії також розчахнув розкол. Бо ж реакція на страту улюбленця Армії УНР була неоднозначною. Наприклад, проти розстрілу рішуче виступили майбутній фундатор Окремого загону січових стрільців з осідком у Білій Церкві Євген Коновалець (1891-1938) та начальник штабу Дієвої Армії УНР Андрій Мельник (1890-1964), а посол України у Відні, історик, публіцист і теоретик українського консерватизму В’ячеслав Липинський (1882-1931) взагалі на знак протесту подав у відставку, публічно звинувативши уряд у злочинній некомпетентності і зазначивши: “Такими фактами, як розстріл отамана Болбочана, Правительство Української Народної Республіки виразно стало на шлях партійного терору”… Більше того, дипломат передав справи своєму заступникові, а сам оселився у гірському містечку Райхенау, Нижня Австрія.
Полковник Петро Болбочан помер в м. Баліні ( 28 червня 1919-го).
Марією опікується Іван Корж
На жаль, його турбота тоді – була тимчасова, оскільки він очутився в польському полоні. Марія 1919-го емігрувала з України.
Іван Корж про Марію: ”Мила, славна жінка, її характер дуже порядний, кохала чоловіка. Він (Болбочан) страшенно кохав свою дружину… Я буду так само служити його дружині, як служив йому… Я був для них не чужий просто ад’юьтант, а брат або син і думаю, що можливо зробити для неї, і в усякому разі її не залишити” .
Марія про смерть чоловіка Петра: ”Діяльність його в українському рухові була в тому, що він зі зброєю в руках боронив від ворогів свою Батьківщину. 1919-го зрадником був забитий”. До кінця 1922-го Марія Болбочан разом із Іваном Коржем мешкали в Австрії (тут вона перенесла важку операцію).
Викладачі знали, хто така Марія Болбочан
У таборі інтернованих вояків у Вадовицях Івана Коржа арештували “петлюрвці”.
Відправили під конвоєм, як злочинця, до Кракова. Згодом відпустили. Марія та Іван прибули до Праги (1923). Марія навчалася на філософському факультеті УВУ.
Пізніше студіювала в літературно-історичному факультеті українського педінституту імені М. Драгоманова ( Прага).
Із січня 1926-го навчалася педагогіки та дидактики у професора Софії Русової , історії України – професора Панаса Феденка, логіки та філософії – професора Дмитра Чижевського, української та слов’янської мов – професора Василя Сімовича, української літератури та української народної поезії, її методики – професора Білецького…
Викладачі добре знали, хто така Марія Болбочан… Поки що її доля невідома, як і вірного друга полковника Петра Болбочана – Івана Коржа.
Підготував Степан Беца
