Яким був політичний гумор в колишньому радянському союзі
Виявляється, що і в попередні часи радянщини та тоталітарного режиму люди жартували. Без іронії, жарту, а то й сарказму годі уявити собі життя навіть за залізною завісою. Зрештою, були навіть політичні анекдоти.
«Іноді очевидці епохи конструюють свої спогади по книжках, фільмах та історіях, розповідають про те, що не зовсім відбувалося насправді а от анекдот та сам гумор брехати не може. Те, що поширюється у вигляді гумору та сатири зберігає дійсність дотепер».
Політичний гумор за часів СРСР був неабиякою розрадою серед люду. Абсурдність тоталітарного режиму неодноразово виливалось в нові анекдоти, кумедні притчі та перекази історій які допомагали людям висловити незадоволення та посміятися з нових «старих» лідерів партії.
Як більшовики ставилися до анекдотів ?
На початку своєї влади – досить толерантно. В СРСР навіть вийшло декілька збірок анекдотів, остання – в 1928 році.
У першому виданні Великої Радянської Енциклопедії (1926-1947) навіть був підрозділ «Политические анекдоты», який у наступних виданнях зник.
Більшовики розглядали політичний анекдот як своєрідну зброю з неабияким агітаційним потенціалом, яку варто використовувати в моменти політичних криз і політичної боротьби. Існували анекдоти про Леніна, Троцького, Калініна, Сталіна; анекдоти про голод, колективізацію, розруху і політичні чистки.
З приходом до влади Сталіна у СРСР встановився режим диктатури. Проте, в усній народній творчості народжувалися схожі “частушки”:
Едет Сталин на корове,
У коровы один рог.
«Ты куда, товарищ Сталин?»
«Раскулачивать народ»
Історики часто сперечаються щодо того, чи було у самого Сталіна почуття гумору, адже жартував він досить-таки незрозуміло та незвично. Зрозуміло, що, коли він став «вождем» і «батьком народів», його навіть найбільш “плоскі” жарти люди зустрічали загальним сміхом і бурхливими оваціями через страх бути репресованим.
Насправді ж гумор Сталіна був дещо специфічним, від якого ставало якось не по собі.
Перший приклад:
- Автомобіль «Перемога» спочатку планували назвати «Батьківщина». Дізнавшись про це, Сталін іронічно запитав: «Ну і скільки коштуватиме Батьківщина?» Варіант відпав відразу ж.
Другий приклад:
- Коли вирішували, що робити з німецьким військовим флотом, Сталін запропонував поділити, а Черчиль вніс зустрічну пропозицію: «Затопити». Йосип Віссаріонович відповів: «Ось ви свою половину і топіть».
Чимало анекдотів 20-х років можна віднайти в щоденниках визначних політичних і культурних діячів тієї епохи. Зокрема, багатим джерелом народної мудрості та сатири став “Щоденник” Сергія Єфремова. Цей видатний громадський діяч, академік і віце-президент ВУАН, репресований радянською владою у 1930 році, залишив нам цінний документ своєї епохи.
Єфремов як інтелігентний і спостережливий чоловік, фіксував у щоденнику не лише офіційні події, а й повсякденні розмови, чутки та анекдоти, які циркулювали в суспільстві. Ці записи є своєрідним барометром настроїв того часу, віддзеркалюють погляди різних верств населення на радянську дійсність.
Приклади:
«Чув сьогодні дотепне порівняння: чим комуністи
схожі на редиску ? – А тим, мовляв, що зверху червоні, а в середині білі…» (7 травня 1924);
«З Москви чутки стверджують, що тріснула каналізаційна труба в мавзолеї Леніна і залила мавзолей. Ходять з цього приводу вірші: «Угас российский наш Мессия / И благодарная Россия / Под звуки пушек и мортир / Спустила труп его в сортир». (28 березня 1924);
«З новітнього фольклору. Справляють «звіздини» над дівкою – яке ж їй ім’я дати? Пропонують: «Ленініана» – затаскано дуже; «Звєздіна» – якось не подобається; «Октябрина» – також багато вже їх розвелося; «Жовтина» – фе. «Ну, то хай буде «Трибуна». «Так тоді ж на неї всяка сволоч буде лазити!» – обурилася мати» (12 листопада 1924).
Також були анекдоти за часів колективізації
Анекдот про Сталіна: «Захотів Сталін бенкет на цілий світ влаштувати, а грошей на нього пошкодував. Покликав наших спеціалістів і наказав усе організувати. Але ті, як не старалися, але на маленькі кошти нічого не вийшло. Запросив Сталін іноземних спеців. Ті думали-думали, але нічого не придумали. Тоді Сталін покликав одного єврея і запитав його, чи може він влаштувати такий бенкет ?
Єврей відповідає: «Купіть, Йосифе Віссаріоновичу на 5 копійок кулю та й застрельтеся ! Ось тоді і буде бенкет на цілий світ, і вам те нічого не вартуватиме».
За схожий анекдот на початку тридцятих років могли арештувати за сумнозвісною 58 статтею – «контрреволюційна діяльність».
У 1932 році за анекдот могли дати два роки, в 1935 – три (за анекдоти, що «дискредитували СРСР і ВКП(б)»).
За дискредитацію «вождя і партії» – чотири. У 1937 – вісім років виправно-трудових таборів. У 1937 декого засуджували до розстрілу. Але найбільш небезпечно було жартувати в 40-х роках, особливо під час радянсько-німецької війни – тоді розстрілювали з формулюванням: «антирадянська агітація, контрреволюційний анекдот».
Приклад протоколу суду над «анекдотчиками»
Золотою добою анекдоту в СРСР можна вважати 70-80 роки ХХ століття.
Цьому теж сприяв розвиток ЗМІ – поява в кожній оселі телебачення, політизація життя й уніфікація масової свідомості. При зустрічі, замість вітання казали: «Ти новий анекдот чув ? Ось послухай…» Анекдот ставав надійним, а головно зрозумілим каналом комунікації для більшості населення СРСР. Поволі сміх переважував страх. Після смерті Сталіна суспільство зітхнуло з полегшенням, але, тим не менш, ще довго жив анекдот сталінської доби:
«Як поживаєте? – Як картопля: якщо взимку не з’їдять – весною посадять».
За Брежнєва-Андропова «буйним квітом» розквітли анекдоти про Чапаєва і Анку, про Брежнєва, про чукчу, Вовочку, комунізм, виїзд в Ізраїль, та взагалі – єврейські та про вірменське радіо. А ще – про антиалкогольну кампанію, Штірліца, Чорнобиль – буквально все ставало темою для анекдоту, який розуміли і робітники, і селяни, і політичні бонзи, і представники будь-якого з народів, що входили до складу СРСР.
Чи не останньою порцією «загальнорадянських» анекдотів були анекдоти про Чорнобиль, до того ж, вони були переважно українського «виробництва».
«Лежать на кладовищі у сусідніх могилах два покійники. Знудьгувались. Злізлися докупи і один запитує другого: – Ти звідки? – Я з Чорнобиля. А ти ? – А я з Києва. Ти від чого помер? – Від радіації. – А я від інформації»
«Заходить до лікарняної палати незнайомий чоловік і питає: – Хто вчора здавав аналіз крові ? – Я. – А який у вас зріст? – До чого тут зріст, лікарю? – Я не лікар. Я столяр»
«Запитання: Як визначити рівень радіації? Відповідь: Треба рівень радіації, вказаний у газеті, помножити на тираж цієї газети»
Ці анекдоти розповідали люди, які пережили одну з найстрашніших техногенних катастроф світового масштабу – люди, які хворіли, і які помирали від «мирного атома». Люди, які пережили тоталітаризм та жахливі репресії. Але вони ще й знаходили в собі сили сміятися.
Сміх допомагає вижити у різних ситуаціях.
Тож сміймося – щиро і на здоров’я !
Жартувала Анастасія Князева
