Ганна Попович: сильна духом “Ружа”
Незламна і нескорена повстанка Ганна Попович народилася 1925-го в селі Зелена (нині Івано-Франківщина) в сім’ї лісника Михайла Поповича.
До речі, у сім’ї Поповичів було п’ятеро дітей – троє – хлопців та двоє дівчат. Коли Ганні сповнилося два рочки, вона впала у криницю, родичі врятували.
Дівчинкою завжди допомагала батькам по господарству. Пізніше пішла вчитися на курси крою та шиття (Василь Фечинець, член ОУН). Місцевий краєзнавець Микола Сіщук автор нарису “Неначе писанка село Зелена”.
У лавах ОУН
Ще за “перших совітів” арештували її брата Миколу. Він зазнав чимало тортур, які вона бачила власними очима. Це глибоко запало в її молоде серце. Воно стало для неї поштовхом праці в націоналістичному підпіллі.
1943-го дівчина добровільно вступила в ОУН, отримавши псевдо “Вишня”, а потім “Ружа”.
Влітку 1944-го їй доручили заготівку харчів та одягу для повстанців. Тоді рідне село Зелена стало її базою. Тут формувалася сотня (згодом курінь) “Бескид” під орудою Луки Гриніщака (псевдо “Довбуш”).
Одночасно Ганна періодично переводила групи підпільників через кордон.
Перше ув’язнення
Восени 1944-го Ганну арештували. “Зайшла сотня в село і ми з дівчатами мали їх нагодувати. На жаль, знайшовся стукач, який видав повстанців. Хлопці зуміли втекти”, – згадує Ганна.
Вона ж залишилася, аби заховати зброю. Облава енкаведистів затримала дівчат. Спочатку їх тримали в селі, потім перевели до тюрми (Надвірна). По дорозі чота повстанців зробила спробу звільнити їх. У сутичці загинуло 15 стрільців УПА. У тюрмі Ганна видала себе за Анастасію Осташук (це сприяло уникненню суду ). Невдовзі її відпустили.
Втрати родини Поповичів
Звісно, до рідного села йти небезпечно. Тому вони удвох з мамою Марією звели в лісі невеличку колибу. Більшовики підпалили будинок Поповичів. Батько Михайло помер 1943-го. Маму Марію вбили енкаведисти, пустивши чергу з автомата в груди (1947). Разом із братом під камінням вони знайшли її тіло і поховали на сільському цвинтарі.
Брат Михайло – інформатор ОУН, арештували 1953-го, загинув у в’язниці 1957-го.
Брата Василя – арештували 1946-го і відправили у виправні табори ГУЛАГу, зумів втекти, переховувався із сестрою у криївці, отримав поранення, помер. Ще один брат Микола, член ОУН загинув у бою в урочищі Кудринець.
Сімейні справи Ганни
У підпіллі Ганна заручилася із із повстанцем Дмитром Остап’юком (псевдо “Вовк”), народжена дитина померла. Якось до схрону навідався сотник УПА Лука Гринішак (“Довбуш”), познайомилися ближче, згодом побралися. Шлюб не реєстрували, однак себе вважали подружжям. Втретє вийшла заміж за політв’язня Павла Матвейка.
Життя в бункері
Зиму 1949-50 року перебували в бункері біля гори Синячка. До них приєднався крайовий провідник СБ Микола Твердохліб (“Грім”) – його вояки (УПА-Захід) контролювали Станіславівську та Дрогобицьку області, Закарпаття та Буковину. Вдень вони спали, вночі відбували навчання чи слухали радіо.
Ганна готувала їжу, ремонтувала одежу (пригодилися навички кравчині). “Не знаєш, що тебе чекає, коли здибають тебе енкаведисти. Я хочу вже вмирати. Досить моїх мук,- згадувала ті дні повстанка. А потім ствердно сказала: “Як живемо, то живемо всі”.
У травні 1954-го Микола Твердохліб та його дружина Ольга Герасимович загинули на схилі гори Березовачка. У травні 1992-го ентузіасти відновили бункер, в якому вони переховувалися.
У підпіллі в Ганни проявився дар провидіння
Зв’язкова УПА дуже часто бачила у сні віщі сни. Вони не раз рятували життя повстанців під час численних облав з боку енкаведистів чи інших нещасть. То були найщасливіші дні, коли вдалося попередити своїх побратимів від смерті. Сама ж не вбереглася. Під час чергової облави мало знову не потрапила в руки енкаведистів. Тоді подумки сказала собі – краще смерть і зубами витягнула чеку із гранати і кинула. Прийшла до тями в лікарні, ноги поранені осколками, ледве пересувалася. Втратила руку, лікарі ампутували ліву (16 червня 1951-го). Повстанці зуміли її викрасти з-під носа енкаведистів.
І все-таки відбула 25 років заслання за участь в УПА.
Ганна Попович дочекалася незалежної України
На початку 50-х рр. минулого століття Ганна продовжувала боротьбу та переховувалася в криївках (Карпати). За сміливість у боях УПА, вірність своєму обов’язку перед Україною, незламність і непокірність Ганна Попович удостоєна Золотої Зірки, а її рятівник Мирон Свідрук – Срібного Хреста. Упокоїлася в селі Залісся (Львівщина) 12 березня 2023-го (мала 98 років ! ).
Зв’язкова ОУН дочекалася своєї незалежної України. На екрани України вийшла кінострічка “Жива” (про Ганну Попович та її побратимів) режисера Тараса Химича.
У головній ролі артисти – Ольга Комановська, Ростислав Держипільський, Володимир Климук.
Автори фільму особисто працювали з повстанкою над сценарієм.
Підготував Степан Беца
