У чому феномен українського борщу
У середині дев’яностих років минулого століття пан Зеновій Кияк (син священика став відомим українським кулінаром) став відомою на Прикарпатті особою…
Він, зокрема, очолив обласне Управління із захисту прав споживачів. Разом із колегами взявся не тільки роз’яснювати землякам ази споживача, а й виводити ”працівників прилавка”, сфери громадського харчування на чисту воду. При Управлінні створили лабораторію, в якій упродовж доби робили аналіз будь-якого продукту з відповідними висновками.
На жаль, не всім це сподобалося…1998-го пан Зеновій Кияк залишив посаду начальника Управління і вирішив створити власну справу.
Що вплинуло на таке тоді нестандартне рішення
Найперше, за фахом він, як зазначалося в його дипломі, товарознавець продовольчих товарів вищої кваліфікації. По-друге, заморські кулінарні цінності значно відрізняються від наших національних традицій. Згадаймо знаменитий на весь світ український борщ. Його феномен – у способі приготування.
Борщ не вариться на вогні, а кілька годин без втручання в процес” мліє” і “тліє” у печі в пузатому глиняному горщику посеред граней спалених дров. Овочі в тій посудині щільно накриті глиняною кришкою чи прісним тістом. Звісно, мають бути екологічно чисті продукти.
А де ж знайти нині автентичну кухню
Якщо вдома у наявності глиняний горщик, то можна приготувати в невеликих пічках, що збереглися в селянських оселях, чи в газових або електричних духовках. Він буде таким же смачним і корисним.
До слова, ще два роки тому, у липні 2022 року структура ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) внесла український борщ до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, яка потребує охорони.
Книжні здобутки української кухні
Передусім назвемо оригінальну книжечку Ольги Франко “Перша українська загально-практична кухня” (1929).
Цікаві рецепти маємо в Дарії Цвек, авторки популярних в Україні книг цієї тематики. Буде, мабуть, нескромним, коли скажу про свої дослідження гуцульської та лемківської кухонь.
Ставка на киселицю
Так, у лемків не тільки маємо певні особливості їжі та її приготування, та й назви дещо інші. Приміром, варянка – це борщ, бабка з тертими комперями – запіканка з картоплі, бандуряники – картопляні пляцки, старанка (стиранка) – молочний суп, панцаки – ячмінна каша… А найвідомішою стравою – киселицею – вже пригощав своїх рідних і знайомих. Споживали – аж вухами лящало.
Аби приготувати 3-3,5 літра киселиці достатньо мати півлітрову банку вівсяного борошна або геркулесу, 25 грамів дріжджів та окрайчик житнього хліба залити одним літром теплої води й поставити в тепле місце на добу для бродіння. Потім суміш процідити крізь марлю, додати 2-2, 5 л води та півтора чайні ложки тмину, довести, помішуючи, щоб не пригоріло, до кипіння.
Присмачити підсмаженою на олії цибулею, часником та посолити за смаком. Через кілька хвилин духмяне вариво доповнити лавровим листом, перцем та олією (бажано льняною) – в ній один із секретів смаку киселиці…
Що говорять про їжу знамениті люди
Жан Брийя-Саварен (1755-1826) – французький філософ, письменник, кулінар: “ Творець, зобов’язавши людину їсти, аби жити, спонукає її до цього апетитом і нагороджує за це задоволенням”;
Український філософ – просвітитель Григорій Сковорода (1722-1794): “Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити”.
Підготував Степан Беца
