Як Олена Теліга перейшла на українську
Українська господарська академія у Подєбрадах веде свою історію від 19 травня 1922-го. Першим ректором академії був професор Іван Шовгенів.
Сюди 15 жовтня 1924-го поступив кубанський бандурист Михайло Теліга. Саме в цьому вищому навчальному закладі і познайомилися Михайло Теліга із юною Лєною Шовгенів (Шовгенова, (8/ 21 серпня 1906 – 21 лютого 1942).
Народилася під Москвою, виросла в російськомовному імперському середовищі.
“Опинившись у Подєбрадах, – розповідала вона, – я була приголомшена, що мій власний батько відомий і заслужений, справжній російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали є не що інше, яку звуть господарською академією як ректор школи, де викладають “на мові’ і де на стінах висять портрети Петлюри”.
Російські шовіністи допомогли Лєні Шовгенів перейти на українську
Сталося це на великому балі російських монархістів. Хтось почав говорити про нашу мову за всіма – відомими “залізяку на пузяку”, “собачий язик”… Всі з того реготали. “А я враз почула в собі гострий протест. У мене швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. Миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: “Ви хами! Та собача мова – моя мова. Мова мого батька і моєї матері. І я вас більше не хочу знати”, – згадує Лєна Шовгенів. З того часу вона почала говорити лише українською. Очевидно, що до цього додалися відповідні наполягання друзів. А особливо Михайла Теліги.
Освідчення в любові
30 квітня 1925-го Олена Шовгенів писала Михайлові Телізі:
”Михайлику єдиний, зустріч моя найсвітліша ! Яке щастя, (що) я зустрілася з Вами. Тепер, що зі мною не буде, я завжди буду знати, що є на світі люди такі, як Ви. Не пошлі, не порожні – а милі, милі”.
А далі Олена зазначає майбутньому чоловікові:
“Любов свобідна, Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого… робіть, любий, як знаходите краще І мені Ви ніколи не зробите неприємності . Тільки така любов гарна, як у нас. Коли вона не “каторга єгипетська”, не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя, а я Вам вірю безмежно. Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас – ЄДИНА”.
1 серпня 1926-го вони одружилися. Вінчання відбулося у Подєбрадах в євангельській церкві (за іншими даними- у церкві Св. Миколая) за православним обрядом. На весіллі молода з молодим танцювали козачок. “Оцей спільний “Козачок” молодої, стрункої пари був видовищем, що його так легко не можна забути!”, – писала подруга Олени Зоя Плітас.
Любов свобідна
Бути чоловікм чарівної дружини, у яку закохувались майже всі чоловіки, було нелегко. Тим більше, що Олена багатьом “роздавала без міри жіночу ніжність”: комусь там дотик, комусь гарячий сміх. Та не тільки в Олену закохувались, вона теж закохувалась, принаймні захоплювалась. Так, попри свою любов до Михайла, Олена Теліга відчувала “сильне і глибоке почуття” до Дмитра Донцова…
Донцовський есей про Олену Телігу
За визначенням Дмитра Донцова, Олена Теліга – “це тип, історичний тип жінки провідної верстви України. Вона окреслена у нього лише як письменниця та історичний діяч, без жодного побутовізму й натяку на особисте життя. Вона насамперед – герой своєї нації.
“Спокуси життя ? Це були наївні рожеві мрії молодости”. Навіть любов/кохання з такого погляду має інший вимір.
”Що таке любов ? Це великий стимул героїчних душ, який дає їм твердість іти крізь всі перепони, крізь терпіння, всі розчарування і зневаги, крізь всі спокуси”. Донцов обмежив погляд на Олену Телігу в такий спосіб, як це могло бути зроблене у Середньовіччі, представивши не живу людину, а лише той архетипічний компонент, який міфологічно залишиться в українській культурі.
По суті, донцовський есей про Олену Телігу – розширене тлумачення присвяти:
”Цим твором, присвяченім Поетці вогненних меж, хочу дати вираз почуттю глибокої відданости й подиву для Поетки Наддніпрянської України, яка – крім Лесі Українки – не знає собі рівної шляхетністю форми й глибиною змісту. Хочу здвигнути “пам’ятник нерукотворний” блискучій і вірній співробітниці “Вістника”, з якою мене лучили роки боротьби за спільне “вірую”.
Хочу відслонити містерійну суть її поезії, її дух, такий рідний великим традиціям Київської Землі, з якої вийшла; який кличним дзвоном гудітиме в серцях тих, що їх взивала на шлях героїзму і посвяти”(Сергій Квіт).
Очевидно, і Дмитро Донцов добре запізнав надзвичайну творчість Олени Теліги, її неповторність як дієвої особистості свого часу. Чи відчувала таке ставлення до неї Олена Теліга ? Чи з її боку це було захоплення Дмитром чисто побутового характеру ?
До речі, у творчості Дмитра Донцова жіночим образам належить особливе місце. Йдеться про Лесю Українку, Олену Телігу, Жанну д’Арк, Марію Башкирцеву, Олену Пчілку…
Щасливі роки у Подєбрадах
Михайло Теліга став солістом Другої капели бандуристів Василя Ємця. Брав участь у різних українських – імпрезах у Празі, Подєбрадах, пізніше Варшаві, виступав перед студентами Волині, Галичини, Закарпаття, Лемківщини.
Був автором інструментальних п’єс “Виклик” і “Кужель”, обробок пісень “Вийди, Грицю, на улицю”, “Гей видно село”, “Ой на горі та женці жнуть”, “Тарасова ніч”, “Про смерть козака”, “Пісні про Максима Залізняка” і танку “Козак”. Практично без Михайла не обходилася кожна вечірка української молоді у Подєбрадах.
Мабуть, чи не найулюбленішою піснею для нього була “Пісня про Максима Залізняка”. А ще як людина мав веселу, симпатичну вдачу, тому й став загальним улюбленцем. Його часто називали “джентльменом старої школи”…який сам себе відсував на другий план, завжди був готовий ”послужити своїй дамі”. Звертали увагу й на те, що Михайло – діловий, зрівноважений, практичний, умів “порадити й зарадити”. 1929-го Михайло закінчив Подєбрадську академію, здобувши фах інженера-лісівника. Восени того ж року подружжя виїхало до Варшави. Почалося емігрантське життя-буття “бездомних волоцюг” із щоденним пошуком роботи…Частенько згадували щасливі роки в Подєбрадах.
Олена- поетеса, публіцистка, літературний критик, громадсько-політична діячка, учителька, членкиня гуртка плекання українського національного танку (1925- 1927), вчителька української мови в недільній школі при Союзі українок-емігранток та в українській школі при УЦК, голова молодіжного мистецького т-ва ‘”Зарево” (1940).
Війна в долі подружжя Теліг
Під час Другої світової війни Михайло та Олена Теліги перебували у Кракові. Тут зустрілися з давнім знайомим Олегом Кандибою (Ольжичем). Олена вступила до ОУН, де отримала посаду праці в Культурній референтурі проводу ОУН. Із вірою в те, що її народ не зламати, вона пішла в останню дорогу разом із чоловіком Михайлом Телігою та поетом Закарпаття Іваном Рошком Ірлявським.
8 лютого 1942-го гестапо їх арештувало. Важливим моментом на цьому фатальному шляху поетеси Олени Теліги в омріяному Києві стало її прагнення ”стати українкою” .
Тут вона організувала Спілку українських письменників. Співпрацювала з краківською “Просвітою”. У липні 1941-го у складі похідної групи ОУН разом із Уласом Самчуом нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні – до Рівного, де написала публіцистичні статті: “Розсипаються мури” та “Братерство в народі” (‘Волинь”)
У Києві працювала редакторкою місячного тижневика “Літаври”: “І в павутинні перехресних барв Я палко мрію до самого рання Щоб Бог заслав мені найбільший дар Гарячу смерть, не зимне умирання”. Так і сталося.
Олена Теліга останні дні перебувала в камері 34, звідси й пішла на смерть (22 лютого 1942). На стіні камери нею написані останні слова : ”Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”. Днем раніше стратили в Бабиному Яру Михайла Телігу та Івана Рошка-Ірлявського.
До речі, поетична спадщина поетеси становить всього 38 віршів.
В іншому вірші “Мужчинам” читаємо: “Гойдайте ж кличний дзвін ! Крешіть вогонь із кремнів ! Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, Без металевих слів і без зітхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерть !”.
Підготував Степан Беца.
Читайте також: чому шлюб Нестора Махна і Галини Кузьменко був вічним