Сьогодні пропонуємо читачам ознайомитися із міркуваннями митрополита про Сповідь, її значення для кожного християнина.
“Коли християнин уже приготований, може приступити до сеї Святої Тайни Христової, в котрій священик на місці Бога відпускає гріхи вірним, що сповідаються.
У тій Св. Тайні християнин приносить жаль, постанову поправи та обвинувачується з усіх гріхів, із яких у серці вирахувався, а взаміну від Господа Бога дістає відпущення всіх сповнених гріхів та нову Божу ласку. Тим способом між чоловіком і Богом наново зав’язується цей святий контракт, у котрім Бог чоловіка за дитину, а чоловік Бога за Отця принимає.
Треба християнинові дуже добре вважати, щоб до сповіді принести все, чого треба до цеї Святої Тайни Покаяння. Бо якщо чогось не принесе, що потрібно було, то не буде ніякої Св. Тайни і не буде відпущення гріхів.
Як до Св. Хрещення треба води, а до св. Миропомазання треба святого мира, так до сповіді треба того, що християнин приносить: жаль, постанову, обвинувачення.
Як без води ніякий священик, ані єпископ не може зробити Св. Тайни Хрещення, бо вода є конечною матерією Св. Хрещення: так само ніякий священик на світі не може відпустити гріхів без тої матерії Покаяння, котру християнин сам приносить до сповіді.
Видите ріжницю, яка є між Св. Хрещенням а Св. Тайною Покаяння. У Св. Хрещенні самі отці духовні знайдуть собі воду, потрібну до охрещення дитини і вже не треба ані кумам, ані родичам за ту воду журитися. Але в Св. Тайні Покаяння сам уже християнин, що хоче позбутися гріха, має журитися за ту воду, котрою має очистити свою душу. Якщо сеї води не принесе сам, то ніякий священик не зможе обмити його душі.
Яка ж це вода потрібна до Св. Тайни Покаяння ? Тою водою є: жаль за гріхи постанова поправи та щире обвинувачення перед сповідником. Тож дуже вважайте. мої милі Браття, щоб ніколи до сповіді не приступати без тих трьох речей.
Без тої святої води, котру в серці маєте при сповіді мати та в душі до сповіді приносити. Про жаль та постанову поправи вже знаєте, тож про сповідь тепер запам’ятайте собі оте велике слово, що його тепер вам скажу:
Так. як ти грішив, мій Брате милий, так і сповідайся. Відкрий перед духовним отцем ціле своє серце, нехай у серці твоїм не буде ані одного такого гріха, котрого б ти стидався відкрити духовному отцеві.
Вправді, якщо ти в сповіді залишиш щось малого або дрібного, а всі великі гріхи скажеш, то, через таке залишення або забуття, сповідь твоя ще не буде злою і гріх відпустить. Але якби ти, не дай Боже, мій Брате, зі стиду або страху залишив якийсь тяжкий великий гріх, то знай добре, що через таку несправедливу та нещиру сповідь саму найсвятішу ласку Ісуса Христа обернеш собі на власне засудження, така сповідь святокрадська є найгіршим і найстрашнішим гріхом, якого можеш допуститися. Через таку сповідь обертає собі християнин святий лік, куплений Христоаою смертю. на свою вічну погибель. Ліпше було б цілком не сповідатися, як таким тяжким гріхом святокрадським Бога образити”.
Твори слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Пастирські листи (2 серпня 1889 р. – 7 вересня 1901 р. Т. ! (Торонто, 1965. – С. 234-236).
Підготував Степан Боруцький