Домініка Огієнко – вірна справі свого чоловіка
Однією з найбільших наших патріоток упродовж свого життя була і залишається дружина колишнього міністра освіти УНР, професора, доктора Івана Огієнка (згодом митрополита Іларіона ) – Домініка Данилівна, з роду Литвинчуків.
Народилася вона у містечку Брусилові на Київщині 4 січня 1882-го, у два дні пізніше від народин свого чоловіка. Мати її походила з давнього українського шляхетського роду Жураківських, який у свій час спольщився, але від Домініки перейшов на православ’я. Мала дівчинка у шкільному віці взнала вже “Кобзаря” напам’ять.
Юні роки Домініки
Вчилася у містечковій школі – була все першою ученицею. Опісля якийсь час учителювала. Ще тоді своїми невеликими засобами утримувала кількох убогих учениць. Заміж вийшла 1907-го. Бажала здобути вищу освіту.
1918-го записалася студенткою першого Українського Державного Університету. А вже тоді мала 37 років! На жаль, воєнні події науку продовжувати перешкодили. Тим більше, що й уряд залишив столицю.
Революційна доба в Україні
Івана Огієнка призначили ректором Українського Державного Університету у Кам’янці. Сталося так, що, виїжджаючи у січні 1919- го з Києва, професор Іван Огієнко попередив усіх співслужбовців, щоб негайно виїхали з Києва.. .
У столицю мали вступити більшовики. Однак за клопотами забув…банкові вклади. Заможна родина прибула у Кам’янець з тим лише, що мала із собою. Домініка Огієнкова замість докорів чи нарікань, одобрила вчинок чоловіка. Так само і в Кам’янці вона уможливила науку в університеті не одному десяткові незаможних студентів, видаючи їм грошову поміч
Домініка – дружина міністра освіти і віросповідань.
Із новим призначенням чоловіка становище її стало ще більш відповідальним. Відтоді у них перебувають всі українські міністри. Їх треба помістити, нагодувати, що за тих обставин було справою дуже нелегкою. Не одного з міністрів доводилося Огієнкам переховувати. Коли ж поляки зайняли Кам’янець, уряд УНР виїхав у Польщу. Головноуповноваженим міністром українського уряду Головний Отаман Симон Петлюра призначив Івана Огієнка.
Розбещена польська солдатня та й офіцери допускалися страшних знущань. Професор Огієнко вставлявся завжди за покривджених перед командуючим сьомою польською армією генерала Краєвським. Чого не можливо було добитися у пихатого генерала офіційно, то добувалося приватно, запросивши генерала на обід. І – цікаве явище: у часах, коли вже більшість наших “неньколюбців з чемності” цвенькала по-польськи, то Домініка Огієнко зверталася винятково до всіх українською. Польський командант мусів розуміти . Заходами Огієнків зліквідовано ганебну подію – арешт уряду УНР з прем’єр міністом Мазепою на чолі у лютому 1920-го польською офіцернею.
Митрополит Андрей (Шептицький) та Огієнки
Через рік Огієнки опинилися в Винниках під Львовом – без будь-яких засобів на життя. Допоміг митрополит Андрей (Шептицький ), доручивши професорові Огієнкові працю.
Далі стався переїзд у Варшаву, праця в університеті, праця над перекладами Богослужб, діяльність над організацією церкви українських єпархій у Польщі і професура в університеті. Багатьом з українських політиків на еміграції, які жили на польській ласці, становище Огієнків не давало спокою. Доноси і провокації спричинили позбавлення професора Івана Огієнка університетської кафедри.
Нові злидні Огієнків
Знову настали чорні, безвиглядні дні, політики погрожували навіть висланням Огієнків за межі Польщі.
Піднялися напади у ”Ділі” та “На зустріч”. У злиденних умовах Домініка Огієнко набула невиліковну слабість – рак хребта.
Хвора, більше лежачи, помагала чоловікові у його наукових і мовознавчих працях, у редагуванні “Рідної Мови” і журналу “Наша Культура”, збирала до них матеріали.
Залишила цей грішний світ 19 травня 1937-го. Синам Анатолію та Юрію, а також доні Лесі зоставила заповіт. Наказала їм усе життя працювати для українського народу, не давала б свого благословення, коли б вони одружилися з чужинками чи чужинцем.
Іван Огієнко прийняв постриг під іменем Іларіона і за підтримки митрополита Андрія Шептицького став захищати інтереси православних.
Наприкінці ІІ Світової війни був змушений емігрувати до Чехословаччини, потім до Австрії, Швейцарії… З 1947 країною його постійного проживання стає Канада. Тут водночас з великою церковною роботою він розгорнув дуже значну науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Зокрема, став засновником, видавцем і редактором журналів «Слово істини» (1947-1951 pp.), відновив видання науково-популярного журналу «Наша культура» (1951-1953, від 1954 р. – «Віра і культура»).
Безкорисливість Огієнків
У часах УНР держава набула право на видання праць її чоловіка за 7 500 000 карбованців. Професорові Огієнкові запропоновано ті гроші заміняти на чужу валюту, що не тратила вартості. Але його дружина противилася заміні, мотивуючи тим, що міністр Української держави не може міняти грошей своєї держави на чужі, бо це його понижувало б.
І гроші залишилися незміняними, щоденно падаючи в ціні.
Нам би сьогодні таких урядників та взагалі державників.
Підготував Степан Беца
Читайте також: яким був рід Шептицьких