Священик, який працював для добра душ і богословської науки
Українські вчені-релігієзнавці говорили, що професор доктор богослов’я належить до тих мислителів української діаспори, про яких стало можливим говорити лише в незалежній Україні.
Чому він та його праці підпали під радянське табу ?
Народився Іван Музичка в прикарпатському селі Пуків – селі, як він пригадував, “національно свідомому”, яке “йшло з духом часу”. Це сталося 15 листопада1921-го – 22 лютого 2016-го, Рим).
У селі працювали Народний дім, читальня, різні гуртки, діяв хор і оркестр. Духовним центром села була церква, богослужіння в якій, за його словами, “були для нас атракцією душ”.
Добрим словом згадував Іван Музичка “свідомого українця” Михайла Вереса – директора Пуківської шестикласної школи, яку він закінчив 1934-го. Потім, до 1941-го, він навчався у гімназії (Рогатин). Її, до речі, польська влада неодноразово закривала за її неблагонадійність, надто український дух.
Тут активно працювали гуртки “Пласту” і “Відродження”, жив дух націоналізму Дмитра Донцова. Відомо ж, що він був соціалістом і націоналістом, атеїстом і прихильником воюючої Церкви…
Водночас Іван Музичка закінчив заочно факультет теорії музики і гармонії Інституту народної творчості (Львів), а в перші роки війни учителював у рідному селі та в сусідньому Путятині, працював також у вчительській семінарії (Рогатин)
Іван Музичка:”…Мріяли…про свою вільну Україну, яку треба… здобути чи бути готовими її здобувати”
З перших років формування української дивізії “Галичина” Іван Музичка йде до неї добровільно.
“Були це молоді люди, – згадував він, – які за тодішніх обставин не думали про якусь “нову Європу”, яку хотів створити Гітлер, чи новий лад у світі за теоріями нацизму, а мріяли таки про свою вільну Україну, яку треба у воєнній суматосі здобути чи бути готовими її здобувати”.
Набутий санітарний вишкіл дав можливість працювати санітаром амбулаторії дивізійного госпіталю. Далі – англійський полон, а з нього – можливість зреалізувати омріяну мету – стати священиком.
Більша частина дивізії, опинившись у британському полоні, була розміщена на східному узбережжі Італії, поблизу міста Ріміні.
У липні 1945 р. до військовополонених прибули з Рима кілька священиків і завдяки їх сприянню у восени 1945 р. два десятки полонених були перевезені англійцями на навчання в Папську колегію св. Йосафата. Це стало початком здійснення мрії Івана Музички ступити на дорогу священичого покликання.
Як над собою працюєш, таким і станеш
У листопаді 1945-го Іван Музичка став студентом Папської колегії імені Св. Йосафата. Проте навчання було так організоване, що, пригадував він, “як над собою працюєш, таким і станеш”.
Гімназійна схоластика віддаляла від життя і потреб Церкви Христової. Довелося шукати інші джерела одержання знань.
Водночас юнак вивчає філософію в університеті “Урбаніяна”, а богослов’я – в університеті “Пропаганда Фіде”.
1951-го Іван Музичка захищає дисертацію “Вода у Східній Літургії”. Тоді ж єпископ Іван Бутко рукоположив його на єрея.
24–и роки Іван Музичка служить в парафії англійського міста Вулверхемптона, водночас редагує часопис “Наша Церква”. Тоді ж стає Дійсним членом НТШ.
Духовна служба в Римі
Від початку 70-х років минулого століття патріарх Йосиф Сліпий, що повернувся з сибірських лагерів, наполягав, щоб о. Музичка приїхав працювати до Рима. Врешті отець скорився наполяганням владики і приїхав до Вічного міста у 1975 р. Тут він стає викладачем новоствореного Українського католицького університету, займається видавничою діяльністю, готує до друку журнал “Богословія”, пише багато наукових і популярних праць, займається організацією богословських курсів. Водночас він – дописувач журналу ”Патріархат”.
В Українському Католицькому Університеті він читає катехитику, веде церковний спів. Упродовж1975-1985 рр. отець-проректор УКУ, і опісля до 1994-го – ректор Колегії Св. Софії в Римі.
Талант богослова і душпастиря
В останні роки життя розкрився талан Івана Музички як богослова і душпастиря.
“Духовним гріхом” називав український греко-католицький священик те, що немає в нас такої речі, як українське богослов’я чи філософія, не говорячи вже про інші ділянки науки, на яких священство повинне бути на першому місці”. Саме тому, за його словами, “миряни у нас мали постійно відкриті дороги до секуляризації і для них християнська духовність, християнські науки були невідомими речами й вони шукали всіляких інших течій Заходу для своєї поживи”.
Туга за Україною
“Для мене ні Лондон – Англія, ні тим більше Рим – Італія ніколи не були Батьківщинами. Належав я до емігрантів, які були повними чужинцями скрізь, де б не бували. Ніде до мене чужина не причепилась ні на крихту і ніякого сліду не лишила…Я завжди мріяв, а чи повернуся колись в Україну. Але якийсь тихий-тихий голос мені неначе шепотів, що повернуся”.
Духовна праця для добра душ і богословської науки
І ось Україна – незалежна. Вийшла із катакомб-підпілля її Греко-Католицька Церква.
З 1991-го священик Іван Музичка по декілька разів на рік приїздить до неї. Тут він працює викладачем Українського Катехитичного Центру Львівської єпархії УГКЦ, веде лекційні спецкурси в різних духовних навчальних закладах і на катехитичних курсах Києва, Івано-Франківська, Тернополя, Дрогобича, Жовкви, Зборова.
Його лекції слухають студенти державних навчальних установ, зокрема Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, Львівської Академії мистецтв, Львівської лісотехнічної академії, університету Києво-Могилянська Академія. Мета всього цього, як зауважив доктор богослов’я, професор Іван Музичка “праця для добра душ і нашої богословської науки”.
У 2006 р. о. Музичка стає ректором собору Святої Софії в Римі, опікуючись українськими заробітчанами не лише в Римі, але й здійснюючи богослужіння в м. Неаполі.
Останні роки свого життя о. Музичка, виснажений фізично, але не духовно багаторічною працею, провів у своєму помешканні в приміщенні будинку Товариства “Свята Софія” у Римі.
Помер у Римі 22 лютого 2016 року. Похований 25 лютого в крипті собору Святої Софії.
У 2021 році з нагоди століття народження Івана Музички у Римі молитовно вшанували пам’ять довголітнього ректора собору Святої Софії.
Підготував Степан Беца
Читайте також: життя отця Ковча сповнене любови…
