Ольга Петлюра-Більська – удари долі і виклики життя першої леді УНР
Ольга-Петлюра-Більська народилася у селі Мала Дівиця, Чернігівщина 23 грудня 1885-го року.
Батько- Афанасій (Опанас) Більський за походженням із українського шляхетного роду, вчитель народних шкіл, почесний громадянин м. Прилуки.
Мати – Олександра, у сім’ї було двоє дітей – Ольга і Людмила, на два роки молодша. Ольга закінчила початкову школу в с. Мала Дівиця, потім гімназію у Прилуках.
У другому класі (сім років) раптово відійшов у вічність батько. Після його кончини у сім’ї значно погіршився матеріальний стан. Мама періодично зверталася до земської управи Прилук за фінансовою допомогою. Згодом, аби забезпечити навчання доньки, здавала житло школяркам. Обидві дівчинки вчилися відмінно, постійно отримували Грамоти від директора освітньої установи. Після закінчення гімназії Ольга отримала право викладати російську мову та математику.
Переїхала у Київ. Студіювала на Вищих жіночих курсах, працювала педагогом у приватній гімназії Жеребецьких.
1908-го запізналася із Симоном Петлюрою у Києві. Вдруге побачилися в Москві (бухгалтер). Тут молода пара (йому – 29, їй – 23) зустрілася на вечірці українського земляцтва. Тоді ж й освідчилися один одному.
Свій хрест Ольга несла мужньо до останніх днів життя
З перших днів знайомства вони обоє були причетні до організації суспільно-політичного життя там, де з різних нагод перебували. Їхні активні стосунки продовжилися у листуванні. Не раз ставали ініціаторами концертів, вечорів літератури. Зрештою, Ольга подалася до Петлюри в Москву. Навіть якийсь час вона була студенткою університету, водночас працювала репетитором і викладала вишивання.
1910-го вирішили жити разом у цивільному шлюбі в Москві. Симон Петлюра тоді працював бухгалтером страхової компанії. На кошти української громади упродовж 1912-1914 рр. видавав журнал ”Украинская жизнь”.
Переїхали в Київ. Тут і народилася донечка Лариса (Леся) – 25 жовтня1911-го. Перебралися в Прилуки, а потім ще раз у Москву.
Ольга Петлюра-Більська, як і її чоловік, мала неоціненний дар, прикметний великим людям, не піддаватися і не зневірюватися під ударами долі та викликами життя.
Ідентичність Ольги на чужині
Дослідники життя-буття Ольги відзначають, що вона завжди була креативною, відвертою, спілкувалася лише українською, носила український одяг з елементами рідної вишивки.
Для багатьох українських жінок була взірцем жіночої краси, скромності і сили, вірності своєму обов’язку та жертовності Україні.
Ольга гарно виглядала, була стрункою жінкою із посивілим пишним волоссям і чудовими чорними очима, що тепло, привітно дивилися на нас через золоті окуляри.
Вона завжди була життєрадісна, усміхнена та прихильна до нас, дітей. Її малеча Леся була нашою улюбленицею, і тітка Оля довіряла нам її знаючи, що ми добре доглянемо її, тому дозволила з нею бавитися.
Дивно складалося сімейне життя Симона й Ольги
Вони разом жили аж сім років. Ольга боялася дратівливого вибухового характеру Петлюри, тому жила з ним на “віру”.
Соромилася від людей. А подругам писала, що “вийшла заміж”. Семен (Петлюра не любив свого ймення Симон) не квапився взяти Ольгу за дружину через вінчання після чотирьох років народження донечки Лесі (25 жовтня 1911 року).
Шлюб взяли у церкві Преображення Господнього в селі Люберці, Підмосков’я 3 (18 cічня 1915-го). Ольга ніколи не називала його ім’я. Леся кликала його тінек (татко).
Перша світова війна і подружжя Петлюри
Петлюра вступив до благодійної організації допомоги на потреби фронту. Тоді такий статус-кво прирівнювали до служби в армії. Петлюру скерували на північно-західний напрямок (Мінськ).
Перед тим він зробив пропозицію Ользі взяти шлюб. Ольга з донькою слідувала за ним до Праги. Тут вони опинилися в дипломатичній місії на чолі з Максом Славинським. Упродовж кількох місяців одна їжа – хліб, сіль і помідори, на гаряче – чай. Леся навчалась у чеській школі. Мама водила Лесю по соборах, костелах, церквах.
Так, дружини видатних чоловіків і, зокрема, Ольга Петлюра, на перший погляд, викликають заздрість. Здається, дружин із тим обранцем – чекали щастя і достаток. Але в реальному житті їм випало чимало випробувань, вони зазнавали багато труднощів, переїздів з місця на інше місце, змінювався побут, ускладнювався ритм життя через хворобу донечки (туберкульоз), непереливки були із здоров’ям у самої Ольги (1923-го перенесла дві операції), нарешті, вбивство чоловіка.
Все разом, звісно, підірвало душевні та фізичні сили подружжя, але не вбило їх кохання. Ольга Петлюра-Більська відчувала велику самотність по втраті чоловіка й доні, по втраті батьківщини. І все ж таки сильнішою була її любов, з якою вона ставилася до свого оточення. Її обличчя, за спогадами, – працівниці уряду УНР Єлизавети Прокопович. – освітлювала мила, добра усмішка, а біле гарне волосся немов авреолею обрамлювало її гарну голову.
Ніщо не було чужим для родини Петлюрів
Вони підтримували добрі стосунки із Степаном і Ніною Сірополк та їхніми дітьми. Леся Петлюра писала вірші, збирала марки, разом із родиню Степана захопилася малюванням і писанкарством.
У липні 1918-го Петлюру арештували, мати із донею кілька місяців жили з різними паспортами і за різними адресами. Тоді ще Ольга піклувалася про свекруху – маму Петлюри (Полтава).
“Дуже дякую Вам, голубочко, за гроші і за ті труди, котрі випали на Вашу долю…Дуже в гарний час прийшли Ваші гроші. Треба було платити налоги. Як рідну дочку благаю Вас сповнити мою просьбу хоч би в останні хвилини забути своє погане життя”, – писала до Ольги невістки, також Ольга…
А ще в родині Петлюри часто були злидні, стреси. Леся згадувала як батько попросив брата – письменника і водночас охоронця – почистити її плащ, а свій віддав полковнику Доченкові, щоби той продав його перекупщикові, аби купити картоплі і маргарини…
Останнім притулком подружжя став Париж. Через, ймовірну, небезпеку для Петлюри – як Головного Отамана військ Директорії УНР довелося сім’ї жити окремо, часто змінювати місце проживання. Бракувало коштів.
Леся Петлюра на еміграції вчилася в чеській та польській школах, закінчила ліцей Фенельйон у Парижі. З 1933 року стала студенткою літературно-наукового факультету університету в Бордо.
Попри чітку біографічну хронологію, постать Лесі Петлюри залишається все ще маловідомою широким колам української громадськості. Саме тому її творчий доробок – вірші, статті, епістолярій, малюнки – заслуговує оприлюднення, оскільки засвідчує патріотизм багатогранної людини, неабияку обдарованість Лесі, яка ніколи не втрачала надії на те, що Україна прийде до незалежності, що буде звільнено народ, до якого вона належала і який так безмежно любила. Всі відомості про її короткий життєвий шлях указують на те, що вона була гідною донькою свого народу й заслуговує на пошану.
Важка хвороба легенів стала причиною її передчасної смерті у віці 29 років. І 22 з них вона «провела на скитальщині», як зазначалося в одному з некрологів. Леся пішла з життя у містечку Камбо на півдні Франції. Саме там хвороба примушувала її проводити багато часу, адже в Камбо знаходилася лікарня-санаторій для хворих на сухоти… З липня 1941 р. важкохвора Леся майже не виходила на вулицю, але пильно слідкувала за військово-політичними подіями Другої світової війни. Її особливо хвилювала доля сплюндрованої більшовиками й гітлерівцями України, оскільки вона сподівалася пережити війну й повернутися на рідну землю.
Але повернімося до паризького періоду життя Петлюрів. У Парижі Ольга Петлюра очолила Союз Українок.
25 травня 1926-го агент ГПУ Самуїл Шварцбард розстріляв Петлюру на вулиці.
16 місяців тривав судовий процес над вбивцею. Його … виправдали. Такою була Європа для України, українських провідників… Блюзнірський процес над убивцею назавжди залишився ганьбою французької Феміди.
Поховали родину Петлюри (Симон, Ольга (…23 листопада1959), Леся (…16 листопада 1941), брат Симона на кладовищі Монпарнас в одній могилі.
Підготував Степан Беца
Читайте також: хто така княжна Констанція
