Митрополит ПЦУ Макарій (Малетич): ”Маємо найголовніше – свою державу”
1 жовтня 2024-го, на Покрови, до Львова прибуває Предстоятель ПЦУ митрополит Єпіфаній (Сергій Думенко).
Блаженніший Епіфаній, разом із духовенством інших конфесій та громадськістю міста, візьме участь у молитві за полеглих захисників України на Личаківському цвинтарі, яка розпочнеться о 9:00.
Разом з ним Львівщину відвідає митрополит ПЦУ Макарій (Малетич), якому цього дня сповнюється 80 років!
Його Преосвященство знаю ще від листопада 1996-го, власне, з часу його хіротонії.
І завжди під час зустрічей не переставав щиро дивуватися невтомній працездатності, великій жертовності та відданості у служінні Богові, Церкві Христовій та своїй православній пастві.
Того разу ми вели розмову про його дітище – Святогірський чоловічий монастир Покладення Ризи Пресвятої Богородиці.
– Народне українське передання, що його донині переповідають одні одним газди та газдині, старші за віком люди в околицях Золочева, має своє словесне вираження, – неквапливо почав розмову владика Макарій. –Воно, зокрема, зводиться до письмового зафіксованого факту, що мав місце в далекому минулому на цих землях:
”У зримій тиші наче пролунала музика променів західного сонця і в тремтливому листі старезних буків з’явилося щось таке гарне і срібне, як мрія. У радісному страху діти клякнули і молилися, бо те ЩОСЬ було образом Пресвятої Богородиці!!! ”
А випало це видіння Божої Матері місцевій дітворі на воістину Святій Горі, що неподалік села Ушня на Золочівщині 6 вересня 1948-го.
(пастухи, троє дівчат і 19-річний юнак, поблизу місцевої печери-гроту на горі стали свідками появи Божої Матері. Це було полум’я, а в ньому — Богородиця у шатах
Коли привели дорослих селян, ні Матері Божої, ні полум’я вже не було. Зате на місці об’явлення попадало кленове листя, а на ньому залишились однакові відбитки з тим же образом Богородиці, у якому вона поставала перед пастухами. Ці листки люди тримали вдома десятки років як реліквії.
З нагоди небувалої події селяни звели каплицю).
– Цілком зрозуміло, що з того дня, як кажуть люди, багато чого змінилося на нашій українській землі.
– Так, і слава Богу, маємо нині найголовніше – свою рідну державу. Не менш важливо, що незважаючи на різні переслідування, фізичні та моральні тортури, табу радянського режиму, наш прекрасний християнський люд зберіг милі серцю традиції пошанування багатьох святих місць, пов’язаних із чудесними видіннями Сина Божого – Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, інших святих і святинь Церкви Христової. А серед них – знані у світі православні шедеври українського народу Києво-Печерська Лавра, Свято-Успенська Почаївська Лавра… Та й на теренах Львівщини маємо чимало таких християнських святинь, до яких , зокрема, належить й Свята Гора біля села Ушня на Золочівщині.
– Владико, а з чого, власне, почалося сучасне відродження пошанування цієї місцини, а відтак – зведення тут чоловічого монастиря ?
– У свій час саме з цього приводу мав тривалі бесіди з моїми ушнівськими парафіянами, їхнім настоятелем митрофорним протоєреєм Мар’яном Балашем, який, на жаль, уже відійшов у вічність. Це була їхня ініціатива – відновити пошанування нашої християнської святині. Сільська рада виділила місцевій православній громаді в оренду на 50 років земельну ділянку (O, 50 га). А далі вже разом взялися за зведення на цьому місці каплички й чоловічого монастиря. Нарешті, хочу з вдячністю згадати нашого парафіянина Мирона Граничка, який був свідком чудесного з’явлення Пресвятої Богородиці та добре зберіг у своїй пам’яті ці події п’ятдесятилітньої давності.
– Поділіться, будь ласка, про перші здобутки у цій благородній справі, хто став її сподвижником ?
– До доброї роботи взялися дружно. Спочатку переобладнали дерев’яну капличку на Святій Горі. Тепер тут звели цегляний грот. Потім відновили до життя засипане, а згодом забетоноване радянським режимом джерельце, що живило тутешню криничку із помічною водичкою. А ще звели малий скит для насельників Святої Гори.
До таких жертовних будов долучилися парафіяни трьох сіл – Ушні (церква Введення у храм Пресвятої Богородиці), Білого Каменю (церква Пресвятої Трійці) та Черемошні (церква Покрови Пресвятої Богородиці).
Так, це була воістину всенародна будова, всенародний чин і безоплатна робота парафіян. Разом з ними працювали їхні духовні настоятелі – син спочилого у Бозі отця Мар’яна – митрофорний протоієрей Василь Балаш та митрофорний протоєрей Остап Смук.
Серед інших особливо відзначаю працю парафіян – Йосифа Спільника, Володимира Вовка, Ярослава Кондюха, Любові Заремби, Іванки Заремби, Марії Сушанської, Марії Лех, Богдана Вільчинського, Галини Вільчинської, Теодозії Бугери, Галини Вихопень, Євгенії Симисюк, Ольги Багрій та багатьох інших добродіїв та добродійок.
Благославення Господнє надсилаю жертводавцям – акціонерам ВАТ ”Львівкартонпласту” Степанові Десятинському та Володимирові Ложовському за фінансовий внесок у будову каплиці та будинку для насельників монастиря. Церква відзначила їх обох орденами св. ап. Андрія Первозванного та Грамотами.
– Чи вже мешкає на Святій Горі чернеча спільнота ?
– Так, наразі несуть чернечу службу монах Дем’ян (Діда), єромонах Варлаам (Макаров), послушник Євген Магука. Передбачаємо звести будівлю на проживання в ній 11 ченців. Вже маємо для поселення кандидатів. А це добра підмога для служби священиків.
Праці ще треба докласти чимало. Нас чекає завершення будівництва чернечої обителі. Для каплички, яка вже діє, треба виготовити іконостас, престол, жертовник, придбати для підлоги відповідну плитку. Нагальної уваги потребує дорога до обителі та зустрічі паломників, які просять тут заступництва Божої Матері… З Божою допомогою справимося. На Святу Гору, як і раніше, прийдуть паломники. Звучатимуть молитви до Матері Божої, нашої Вселенської Заступниці…
Многая і благая літа Вам, Ваше Преосвященство !
З роси і води на здоров’я!
Ваш Степан Боруцький
