Помер відомий актор театру М. Заньковецької
Григорій Шумейко був народним артистом України, актором та режисером Театру імені Марії Заньковецької, засновником театру МЕТА.
Парастас розпочнеться нині, у вівторок 3 вересня, о 20-й годині в церкві Священномученика Климентія Шептицького на вул. Кривоноса, 1 у Львові.
Народився у Лубнах на Полтавщині у селянській сім’ї 1 травня 1951 року.
Григорій Шумейко вчився в трьох школах: спочатку в рідному селі Малий В’язівок, потім у селі Кононівка, де дід Гоголя був священником, і в Ісківці, куди приїздив Тарас Шевченко до свого друга Олександра Афанасьєва-Чужбинського.
Поряд були села, де народилися Василь Симоненко, Володимир Підпалий, а в Лубнах жив і працював Микола Міхновський.
Він зазначав, що для нього дуже важливо знати, звідки я родом, адже та земля багатьох видатних людей зростила. Хоча тоді ніхто нам про них не розповідав. Часи були такі. Потім я вже почав сам досліджувати ці питання і тоді захопився поезією, почав більше читати. Ще в школі з підказки вчительки на творчих вечорах почав читати гуморески. Так народилося бажання стати актором.
Акторську освіту здобув у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (курс з. д. м. України І. О. Молостової, з. д. м. України Н. А. Биченко, 1971–1974 рр.). Спеціальність «режисер» здобував у Театральному інституті ім. Б. Щукіна (курс н. а. СРСР Є. Р. Симонова) та інституті ім. І. Карпенка-Карого (постановка дипломної вистави під керівництвом н. а. України С. В. Данченка).
Ще до вступу в театральний ВНЗ Григорій закінчив курси керівників художньої самодіяльності при Полтавському театрі ім. Гоголя під керівництвом Бориса Прокоповича. У той час театральні гуртки відкривалися на кожному кроці, система забезпечувала, щоб скрізь були керівники, адже це засоби впливу та розповсюдження ідеології.
Шумейкові пощастило на вчителя: Борис Миронович був із західної України, він вмів шукати тріщини в системі та ставити хороші роботи. Після його школи я вже їхав до Києва підготованим. Григорій Шумейко вступив на курс Ірини Молостової та Нінелі Биченко.
Першою роботою на професійній сцені була роль Глашатая у виставі «Річард III» (1974 р.) у львівському Театрі імені Марії Заньковецької.
У червні 1979 році створив і очолив аматорський театр МЕТА (Молодіжний експериментальний театр аматорів), один із «островів свободи» Львова у застійні 1980-ті роки, поставив 13 вистав, назви яких в ті роки багато чого свідчили:
Іван Кочерга “Свіччине весілля” – 1981 р.;
Ліна Костенко “Маруся Чурай” – 1982 р.;
Ярослав Стельмах “Роздуми про подвиг” – 1984 р.;
Василь Стефаник “Моя дорога” – 1985 р.;
Валерій Шевчук “Вертеп” – 1986 р.;
Юрій Винничук “Дракон” – 1987 р.;
Олесь Гончар “Собор” – 1988 р.;
Микола Куліш “Мина Мазайло” – 1989 р.
Загалом на професійній сцені зіграв понад сто ролей в театрі та кіно і поставив близько 20 вистав.