6 серпня – день створення легіону Українських січових стрільців
110-ть років тому – 6 серпня 1914 року у Львові було створено легіон Українських січових стрільців, який став першим українським національним бойовим підрозділом після битви під Полтавою в червні 1709 р.
Військове товариство “Січові стрільці” було сформоване в Галичині ще у 1913 році. Осередки були в Бориславі, Сокалі, Яворові та інших містах (всього пів сотні). Товариство “Січові стрільці” придбало 100 карабінів і проводило навчання в передмістях Львова. Пріоритетними у січових осередках були визначені такі статті витрат: придбання зброї, забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи.
Створення легіону Українських січових стрільців зумовила Перша світова війна. Уже в перший її день, 1 серпня 1914 р. лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду, яка, зокрема, поставила перед австрійським командуванням питання про організацію в австрійській армії окремого українського формування, що мало стати зародком української національної армії.
Головна українська рада – міжпартійна організація, яка мала захищати інтереси українців Австро-Угорщини. Очолив її Кость Левицький. 3 серпня ГУР закликала українців до підтримки Австро-Угорщини в Першій світовій війні, вважаючи саме Росію найбільшою загрозою українському національному рухові.
6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення Головної Української Ради «до всього українського народу», в якому закликали добровольців записуватися в Українські січові стрільці (УСС). На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але австрійський уряд, не впевнений у лояльності українських частин, дав дозвіл лише на 2,5 тисячі. Ядро легіону становили члени довоєнного січового, сокольського і пластового руху.
Узимку 1914-15 рр. сотні УСС у складі 130 бригади боронили карпатські переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба. Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківка 29 квітня — 3 травня 1915. Далі легіон відзначився у боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями.

У лютому 1918 р. легіон УСС, який лишався у складі австрійської окупаційної армії, вирушив у похід на Україну. Стрільці розташувалися на Херсонщині і були приписані до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного). Пізніше «усусуси» були переведені на Буковину, брали участь у боях із поляками за Львів, але вже не могли вплинути на ситуацію.
“Січові стрільці хотіли відрізнятися від австро-угорського війська, вони самочинно перешивали мундир, навіть привіски до шаблі в офіцерів були синьо-жовті – всюди, де можна було. Подумали, що на шапці спочатку була так звана “розетка”, чи “чічка”, синьо-жовта. Але що робити, якщо стрілець скине шапку? На грудях теж має писати УСС, щоб знали, що це Українські січові стрільці”, – пише історик Микола Лазарович.
У листопаді 1917 р. в Києві навколо Євгена Коновальця з українців, які тікали з російської армії та російського полону, сформувався Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців (СС), який згодом розгорнувся в полк СС, а далі в корпус і групу СС, що були однією з найкращих формацій української армії. «Усусуси» зіграли важливу роль в подіях Української революції 1917-21 років.
Культурним феноменом стали стрілецькі пісні, які були основою українського героїчного епосу ХХ століття. “Червона калина”, “Повіяв вітер степовий”, “Чуєш брате мій”, “Гей ви стрільці січовії”, “Пиймо друзі” – найвідоміші стрілецькі пісні.
Головними творцями їх були Левко Лепкий, Михайло Гайворонський, Роман Купчинський. Також є пісні, у яких важко визначити автора. Адже у написанні зусиль докладали як Січові стрільці, так і населення. “Повіяв вітер степовий” – одна з найвідоміших пісень – не має автора. Стрілецькі пісні є в хорових і сольних обробках низки українських композиторів. А “Ой у лузі червона калина” — гімн Січових стрільців.
Читайте також: чому галичани щороку йдуть на могили січових стрільців
Так звучить пісня Ой у лузі червона калина