Ще раз про Марію Магдалину, або Чому Ватикан вважав її блудницею

Поділитись
Вчора, у неділю, 4 серпня, християни вшановували день св. Марії Магдалини (за юліанським календарем).
 
Ми вже зверталися до образу Марії Магдалини, яка завжди була біля Христа і навіть під час і після Його страти. 

Відсутня будь-яка підстава ототожнювати Марію Магдалину з безіменною грішницею в Луки (7:36-50).

Марія Магдалина сприяла написанню Св. Йоаном Богословом  двадцятої глави Послання. За  свої труди  удостоєна ймення рівноапостольної, тобто прирівнена до апостольського чину.

Від Ісуса Христа Марія Магдалина отримала тілесне здоров’я та душевну рівновагу, а також чесноту та уповання на Господа Бога, стала виконавицею Його волі. Саме вона подарувала імператорові пофарбоване червоне яєчко – символ незнищенності життя та універсальності гуманізму. Такі надзвичайні якості Марії Магдалини  підтвердив Св. Йоан Лютеранський та освятив папа Cв. Григорій III (731-741), сирієць за походженням. Був останім Папою, який просив затвердження з боку  Константинополя. Розвивав відносини з різними Церквами. Його свято –  28 листопада.

Тривалий час мощі Марії Магдалини зберігалися у місті Прованже (біля Марселя, Франція). Нині вони перебувають в Афінах (монастир) та Єрусалимі – центрі світового християнства.

Ще раз про несправедливе сприйняття образу Марії Магдалини розповів на своїй сторінці відомий львівський дослідник Микола Бандрівський. 
 
Майже півтора тисячоліття чесне ім’я цієї найбільш відданої учениці Христа, несправедливо очорнювали…
 
Перед вами – скульптура юної Марії Магдалини, яка була створена більше двох століть тому знаним італійським митцем Антоніо Канова.
 
Причому, Магдалина зображена у той момент, коли вона – мабуть досить змучена – вклякнула щоб перепочити. А схилена донизу голова свідчить про її глибоку задуму… Над чим..?
 
На це питання кожен з нас відповість по своєму…
 
Ну от, признаймося чесно: що кожному з нас відомо про святу Марію Магдалину..?
 
Перше, що приходить у голову так це те, що вона була ніби то, блудницею і саме з неї Спаситель вигнав сімох бісів. Щодо вигнання бісів – так, про це справді не раз згадується у Новому Завіті. А от щодо того, що Марія Магдалина була «блудницею», то – звиняйте, нема такого ніде у Святому Письмі. Маєте сумнів щодо цього – перевірте.
 
У Східній Церкві постать Марії Магдалини віддавна вшановується виключно як одна з жінок-мироносиць.
 
Натомість у Західній Церкві – майже півтора тисячоліття (!) образ цієї святої вшановувався як грішниці-блудниці, яка розкаялася.
 
Причому, першим хто «обґрунтував» ніби то блудницький образ святої Марії Магдалини, був римський папа Григорій І (друга половина VI – початок VII століття). Для цього він використав фразу євангелиста Луки (7:36-50) про безіменну грішницю. А от, яким чином це безособове євангельське свідчення, згаданий римський понтифік «притягнув» до конкретної святої особи – то вже справа «спритних» ватиканських пальців…
 
І тривало це абсолютно незаслужене очорнення святої аж до 1969 року, коли Ватикан офіційно визнав, що ніде в Євангелії немає прямої вказівки на те, що грішницею була саме Марія Магдалина.
 
Як так могло статися, що за стільки століть на цю непересічну постать в усій біблійній історії, стільки всього було понавішувано !
 
А між тим Марія Магдалина була найбільш відданою ученицею Христа. Судіть самі: в той час, як деякі з апостолів тричі зреклися Спасителя (кажучи, що не знають, що то за один і взагалі, не мають з Ним, нічого спільного) або ж боязко стояли в стороні щоб комусь не потрапити на очі, то Марія Магдалина залишилася вірною Христові до кінця. І була вірною Йому не лише у хвилини Його слави, але й у час найбільшого приниження на Голгофі. Вона – єдина, хто не залишив Христа, коли той був узятий під варту. Вона – була присутня на суді над Ісусом і чула, як Понтій Пилат виголошував смертний вирок і бачила, як той дикий знавіснілий натовп бив і знущався над Спасителем тоді, коли всі інші Його учні повтікали.
 
А під час розп’яття саме Марія Магдалина, а не апостоли, стояла під дерев’яним хрестом разом з Пресвятою Богородицею, щоби підтримати Ісуса в Його останні хвилини. Зрештою всі ми знаємо, що в неділю після Воскресіння, Марія Магдалина першою – ще за ночі – прийшла до Гробу Спасителя і тільки потім з її уст, про Воскресіння Христове довідалися апостоли й усі інші.
 
А що ж було далі? – спитаєте ви.
 
Якийсь час Марія Магдалина ще залишалася в Єрусалимі разом з Пресвятою Богородицею і апостолами, однак невдовзі пішла проповідувати до Італії звіщаючи те, що сказала тоді апостолам у світлий ранок Воскресіння: «Я бачила Господа! Він говорив зі мною».
 
В Італії і в самому Римі, свята Марія Магдалина проповідувала до прибуття туди апостола Павла, а потім – ще два роки після відбуття його з Риму (після першого суду над ним).
 
За якийсь час, вже у похилому віці, свята Марія Магдалина переселилася до міста Ефес (територія сучасної Туреччини), де далі проповідувала і як свідчить передання, допомагала апостолу Йоану Богослову у написанні Євангелії (саме з її слів, згідно з тим переданням, євангелист написав його 20-ту главу).
 
І саме в Ефесі Марія Магдалина скінчила свій земний шлях і там же була похована.
 
І на закінчення: сучасні історики Церкви пишуть, що оскільки Марію з Магдали називали не за іменем чоловіка чи батька, то це може свідчити про її знатне походження, адже у той час іменем рідного міста називали лише впливових і важливих людей. Іншими словами, перед нами постає образ святої Марії Магдалини як вільної і незалежної жінки, яка мала кошти і на свій розсуд розпоряджалася своїм часом.
 
Мабуть, мусить пройти якийсь час щоби ми, нарешті, позбулися у своїй уяві отого стереотипного міфу про «блудницю Магдалину» і належно вшановували оцю сильну нашу Небесну Заступницю…
 

У Львові іменем Марії Магдалини названо костел

На зламі XVI-XVII ст. у приміському селі за межами Львова завдяки Анні Пстроконській постала невеличка капличка. Нею піклувалися отці-домініканці. Фундаторка подарувала ченцям землю та асигнувала кошти на будівництво філії львівського домініканського монастиря. У ньому розмістився новіціат та навчальна установа.

Монастирський комплекс зводили Ярослав Годний та Василь Келяр (початок XVII ст.).

1612 року архиєпископ Йоан Замойський освятив тимчасовий вівтар храму (нинішня частина костелу). З тих далеких часів зберігся монументальний вівтар (1635), авторства Василя Келяра.

Упродовж  1753-1758 рр. до чинного костелу добудували ширшу та вищу частину, бічні нефи, вежі (архітектор Мартин Урбаник). Костел освятив єпископ-помічник Самуель Гловінський під титулом Св. Марії Магдалини і Св. Томи.

Через п’ять років архиєпископ Вацлав Сераковський заснував при костелі одну із шести міських парафій.

1786 року після припинення діяльності домініканського конвенту у  монастирі розмістили в’язницю для жінок, костел передали світському духовенству.

1939 року парохом костелу став отець Володимир Ценський, його наступник отець Йосип Клос.

1946 року з частиною костельного майна отець Йосип Клос виїхав до Польщі. Костел припинив діяльність. Відновили духовну святиню за часів отця Зигмунта Трушковського.

1955 року костел перейняв отець Зигмунт Галуневич 22 жовтня 1962 року костел пристосували під органний зал.

Нарешті, уже в новітній час у 2000 році на Пасху тодішній  єпископ-помічник Станіслав Падевський відправив знову Службу Божу (Меса – від франц.  messe – богослужіння,  літургія в костелі, чергується читання молитов з церковним співом у супроводі органу).

 Із 2001 року костел (2, 3, 4, 5,6,7 – дні місяця), який і нині є органним залом, адмініструє єпископ-помічник Леон Малий. II Ватиканский собор (1962-1965) конституцією “Про літургію” запровадив кілька новацій:  використання національних мов, елементів місцевої музики, танців, причастя мирян і хлібом… і вином…

Читайте також: ким була княжна Констанція