Історія бібліотеки імені Василя Стефаника: що було тут упродовж століть

Поділитись
Львів 1848 року. Оссоленіум – сімейна бібліотека та музей польського графа Юзефа Оссолінського. Тепер це бібліотека ім. В.Стефаника.
 
Відомий львівський дослідник Гриць Совків розповів у Фейсбуці як з’явилася сьогоднішня наукова бібліотека імені Василя Стефаника у Львові.
 
До появи Оссолінеуму на його місці розташовувався монастир кармеліток взутих. Їхня спільнота існувала у Львові з 1632 року. Її підтримували багаті покровителі та надавали для потреб монастиря земельні ділянки та забезпечували матеріально.
 
1782 року під час церковної реформи імператора Йосипа ІІ монастир закрили.
 
У порожньому приміщенні зробили римо-католицьку семінарію. Вона проіснувала тут десять років.
 
Після переїзду духовної семінарії колишній монастир віддали у розпорядження військовому відомству, яке вирішило використати будівлю як склад та хлібопекарню. Випічкою забезпечували гарнізони розквартированого у Львові габсбурзького війська. Робота з печами та вогнем призвела до біди – у 1804 році з недогляду почалася сильна пожежа, яка знищила всю будівлю.
 
Руїни стояли покинутими 8 років, поки їх не купив граф Юзеф Максиміліан із польського дворянського роду Оссолінських. Він був відомим колекціонером та бібліофілом, тому ні в кого не викликало подиву те, для чого граф хотів використати нове придбання.
 
Незабаром Юзеф Оссолінський отримав дозвіл від імператора на відкриття у будинку сімейної бібліотеки, друкарні та музею.
 
Граф Оссолінський перевіз до Львова зі свого польського родового замку цінні колекції книг, старовинних рукописів, карт, нагород, гравюр, монет, картин і скульптур.
 
До бібліотеки також потрапили копії книжок із бібліотеки Тадеуша Чацького, частини збірок книжок князя М. Ієроніма Юшинського та графа Евариста Куропатницького, книги з колекцій графів Любомирських, Скарбків, Сапіг.
 
У 1823 році граф Оссолінський осліп через катаракту. У тому ж році він підписав угоду з князем Генріком Любомирським. Відповідно до цього документа, граф передавав все своє майно, у тому числі новостворену бібліотеку князю. Любомирський зі свого боку зобов’язався приєднати багату музейну колекцію своєї сім’ї до зборів Оссолінських.
 
На початку ХХ століття фонди сховища Оссолінських налічували близько 200 тисяч примірників друкованих видань, понад 5 тисяч рукописів, 400 автографів та 2 тисячі пергаментів.
 
Колекція Любомирських доповнила музей – тепер у ньому знаходились роботи Тіціана, Баччареллі, Матейки, Машковського, Рачинського.
 
Значні зміни прийшли до Оссолінеуму під час Другої світової війни. Совєти націоналізувала всі фонди музею.
 
До кінця війни німці вивезли частину колекції до Кракова та Берліна.
 
В архівних списках серед інших експонатів були безцінні роботи Альбрехта Дюрера. Існує версія, що вони потрапили до особистої колекції Гітлера, а потім безслідно зникли.
 
У 1947 році 30% фондів установи (217 тисяч одиниць) відправилися до польського Вроцлава. Переданими цінностями було заповнено два залізничні потяги. Ще 10 тисяч томів того ж року було вивезено до Москви, до бібліотеки Академії наук СРСР.
 
Що сталося з бібліотекою після приходу до Львова радянської влади розповів під постом Микола Бандрівський.
 
Згідно з постановою РНК УРСР “Про організацію наукових установ в Західних областях УРСР” від 2 січня 1940, у Львові було закладено низку відділів АН УРСР (нині Національна академія наук України), а також – засновано Львів. філію Б-ки АН УРСР (Б-ка АН УРСР – нині Бібліотека національна України імені В.І.Вернадського).
 
Філія мала об’єднати: б-ки Наукового товариства імені Шевченка, Оссолінеуму, Народного дому у Львові, Баворовських, Політехніки, Педагогічну, а також рукописні та книжкові фонди музею “Ставропігіон” (див. Ставропігійський інститут), Львівського товариства “Просвіта”, монастирів, вірменського нац. т-ва, єврейського нац. т-ва, різних установ і орг-цій, приватних збірок (деякі власники цих збірок були репресовані НКВС УРСР, серед них д-р В.Старосольський, д-р О.Луцький, проф. В.Заїкін, проф. І.Шендрик).
 
Філію було розміщено в будинку Оссолінеуму (тогочасна вул. Оссолінських, 2; нині центр. корпус ЛННБУ). На основі колиш. б-к Баворовських, Нар. дому й НТШ було створено спец. підрозділи – відповідно, мист-ва, стародруків і раритетів (нині – рідкісної книги), української літератури (нині – україніки).
 
Кожна з б-к, що увійшли до складу Львів. філії, мала свої традиції, спеціалізацію та особливості комплектування фондів. У Бібліотеці Наукового товариства імені Шевченка у Львові (створена 1893) було понад 200 тис. одиниць зберігання, тут найкраще була представлена україніка – друковані праці й рукописи різними європ. мовами з історії, к-ри та економіки України, в ній також зберігались архів І.Франка і багата шевченкіана.
 
Фонд б-ки Нар. дому (заснована 1849) містив бл. 150 тис. одиниць зберігання, у т. ч. велику колекцію рос. періодики, видань Петерб. АН (нині Російська академія наук); колекції приватних осіб – А.Петрушевича, Я.Головацького, П.Бажанського та ін.
 
У фондах Оссолінеуму (польс. книгозбірня Львова, заснована 1817) нараховувалося бл. 600 тис. одиниць зберігання.
 
Б-ка “Студіону” (заснована 1909) налічувала 60 тис. томів, мала у своїй структурі істор. і митрополичий архів, депозити митрополита А.Шептицького, письменниці К.Гриневичевої, книжкову збірку правничого змісту А.Червінського та ін., спеціалізувалася на візантієзнавстві. Із б-ки Свято-Онуфріївського монастиря оо. василіан (заснована наприкінці 13 ст.) надійшли рідкісні стародруки, львів. видання І.Федорова, численні рукописи.
 
Під час опрацювання в новоствореній філії фондів усіх цих б-к особливості кожного з цих фондів цілеспрямовано затиралися – видання включали до заг. масиву механічно, без збереження провеніенційних ознак.
 
1940 при б-ці заклали два нові підрозділи – відділ “концентрації” і “спецфонд”. Відділ концентрації (розташовувався по вул. Оссолінських, 11) – постав на основі бібліотечних фондів ліквідованих або реорганізованих установ, конфіскованих і залишених без нагляду приватних збірок.
 
Станом на жовтень 1940 тут було зосереджено бл. 300 тис. книг. Окремі частини фондів у процесі опрацювання відокремлювалися й передавалися до відділів рукописів, стародруків, а також відповідних кабінетів. Пізніше, у період окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна), багато видань з відділу концентрації було влито до скаталогізованих масивів.
 
“Спецфонд” був створений улітку 1940 (1991–93 розформований). Тут концентрувалась укр. та іншомовна література.
 
У 2-му кварталі 1941 до б-ки прибула спец. бригада зі звірки фондів з індексами забороненої літератури (такі індекси вважалися секретними і готувалися рад. обллітами – обласними управліннями у справах літератури та вид-в, – що водночас виконували функції цензури). Із заг. масиву виділили передусім т. зв. опортуністичну літературу (твори М.Бухаріна, Г.Зінов’єва, Л.Троцького та ін.); потім відібрали і скерували до облліту ті книги, що були надруковані поза межами СРСР і, на думку комісії, могли бути антирадянськими, хоча і не були відображені в індексах (нині дослідники встановили, що серед таких книг домінували укр. видання).
 
Після цензури в облліті книги поверталися до б-ки, однак більшість із них скеровувалися не до загальнодоступних книгосховищ, а до “спецфонду”.