Страдницька дорога життя Патріарха Володимира
Другий Патріарх УПЦ Київського Патріархату нині спочиває вічним сном біля стіни Св. Софії у Києві.
Український священик Василь Романюк (9 грудня 1925, село Космач – Гуцульщина-14 липня 1995, Київ) – один із небагатьох серед духовенства в сучасній Україні ніколи не приховував свої національні почуття. Більше того, він єдиний, вважав себе вірним Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).
Яку ж винагороду він отримав від минулої, тамтешньої влади ?
Половину свого страдницького життя відбув у радянських в’язницях, концтаборах, на засланні. Вперше це сталося у 1944-1954 роках, згодом засудили вдруге (після реабілітації 1959-го!) на сім років особливого режиму і три роки заслання.
В останній період часу разом з ним на чужині (Якутія) перебувала його дружина – Марія Марківна Антонюк. Перед тим відбула десятирічний термін у в’язниці, як експолітв’язень.
Кілька витягів із життя священика його ж словами:
”… Я багато думаю про важку долю віруючих християн. Гніт над ними подвійний порівняно з іншими зеками. Над ними знущається адміністрація, і кримінальні, конвой. Із людей зривають хрестики, відбирають клаптики паперу із духовним словом. Листи до мене від земляків і друзів з-за кордону конфіскували сотнями. Трагедія суспільства без Бога – відсутність гуманности, співчуття і співстраждання до людей”.
Чим годували людей у радянських в’язницях ?
Священик Василь Романюк: ”Ув’язнені постійно відчувають болюче почуття півголоду. Їжа огидна, з напівзіпсованих і останніх сортів, що залежалися на складах. Шлунки через це захворюють у всіх по упливі невеликого терміну ув’язнення”.
Режим перебування у в’язниці.
“За найменшу провину або скаргу тягнуть в ізолятор. Там б’ють людину по нирках, шантажують, залякують, погрожують садистським вихованням… Тому чимало в’язнів через рік чи півтора отримують туберкульоз, рак, виразку шлунка”.
Пересильні тюрми переповнені людьми, блощицями, вошами. Мене ледве не заїли, наче катування. У мене вада серця, ревматизм, гіпертонія…
Всі вірні Церкви Христової – об’єкти переслідувань
З листа до Всесвітньої Ради Церков, 1976, весна:
“Комуністична тиранія вічно шукає об’єкти залякування своїх підданих. І таким об’єктом були вибрані я й чимало інших репресованих… Я вже чотири роки вимагаю, щоб мені дозволили користуватися Біблією, …оголошував з цього приводу голодівки. Адміністрація в’язниці відповіла: “Голодуйте, скільки вам заманеться, хоч умирайте, а Біблії ви не отримаєте, бо табір – це радянська установа і релігійна література тут заборонена”.
З листа до Президента США Дж. Картера, 1977, листопад: “Нелюдське порушення підставових прав, людських свобод і ув’язнення людей на тривалі роки в концтаборах за висловлювання своїх думок усно чи письмово, не може служити справі миру, не може оправдати себе жодними облудними теоріями…”.
Бажаю залишити комуністичне рабство
Із звернення до Папи Павла VI, 1977, осінь або 1978. зима: “Насамперед запевняю Вас у своїй відданості і покорі.. Заявляю, що завжди вважав і нині також себе вірним УАПЦ, не дивлячись, що формально належу до чужої єрархії.
Українська Церква, як православна, так і католицька, в Україні, заборонені. Така дикунська безбожна політика більшовиків.
1976-го відмовився від радянського громадянства. Бажаю залишити це прогресивне комуністичне рабство…”.
14 липня 1995-го Господь Бог покликав Його Святість (1993-1995) до Себе, на вічний покій.
Та віриться, що душа покійного Патріарха Володимира у Царстві Небесному.
Нині сум обнімає кожного українця. Чому, чому наші державники, вірні Церкви Христової, громадськість донині (!!!) не знайшли відповідного місця поховання Патріарха Володимира (Романюка).
А що думає адміністрація нинішньої УПЦ (митрополит Єпіфаній (Сергій Думенко) ?!
Підготував Степан Беца
Читайте також: чому руський зовсім НЕ рускій
