Ще раз про російських манкуртів і чому руський зовсім не рускій
Кліка Путін говорить словами Солженіцина
“…Где видят граници России сами русские”? – запитував у статті “Как обустроить Россию” українофоб Солженіцин. І відповів, що слово “русский” веками обнимало малороссов, великороссов и белорусов”.
Отож, росіяни, за Солженіцином (1918-2008), вбачають Росію там, де споконвіку живуть народи український і білоруський, а не тільки російський.
А кліка Путін ? Нет такого народа украинского, а есть хохли, мазурики, мазепинци, петлюровци, бандеровци.
Ще один відщепенець з гілки т. зв. русских: “Оказалось, что для русского народа вообще нет места на земле. Приднепровье какие-нибудь националисти захотели оставить за собой”.
Але саме Придніпров’я славне козацькою славою України! І воно не належить русским !
Кліка Путін: “Лєнин создал Украину”. Ленин: “Украина без России существовать не может”.
А що говорить давня українська історія
Маємо загальновідомий факт: упродовж VI –IX ст. у Подніпров’ї (Придніпров’ї) склалася – давньоруська, а не російська народність, і її центром було плем’я росів, яке розселилося по притоках Дніпра – Рось, Росава, Росавиця.
Саме тому в минувшину мешканці цієї та сусідньої землі йменувалися росами, русами, русинами. Подекуди й нині така самоназва збереглася на теренах Закарпаття та Галичини. Прочитаймо працю (витримала п’ять видань) незабутнього українського історика, філолога, архівіста Євгена Наконечного (1931-2006) Украдене ім’я.
Чому русини стали українцями. (– Львів, 1991. – 399 с.).
Ліна Костенко і Євген Наконечний – славні українські діячі культури
До речі, Євген Наконечний до книги взяв слова Ліни Костенко: “Украдене ім’я до злодія не звикне. Якби не ми, то як вас величать? І Русь, і Рось, і Либідь ані скрикне. І на вуста віків покладено печать. Містерії німої пантоніми. І Русь, і Рось, і Либідь ледь жива. Імператив імперії незмінний, Ледве вдягнувся у нові слова”.
Отже, саме русичі, русини й створили велику державу, яка в історичному аспекті отримала ймення – Київська Русь. Її центром (столицею) був-таки Київ на Придніпров’ї.
Москви (гнила вода) ще навіть у гадці не було. Десь про неї чутно аж із 1147-го.
А першоназва отих русинів, русів та сусідніх з ними слов’янських племен Подунав’я та Причорномор’я грецькі історики Геродот та Йордан називали антами.
Замешкував той народ від Дністра до Дніпра.
Між іншим, слово анти – іранське – пограничні мешканці, населення окраїнного приграниччя, України, українці. Те ж саме, що німецькою назва прикордонного населення – маркомани (марка – кордон).
Русь – королівство
Так, Київська Русь – монархічна держава з відповідним політичним устроєм, мовою, грошовою системою. Вона була інша, відмінна від об’єднання на півночі Східної Європи (Новгород). Там чинна вічова республіка. А перша українська королева – рівноапостольна Св. Ольга (Олена). Резиденція королеви – Бориспіль.
Запрошені князі переймалися військовою та судовою справами. Читаймо праці українського історика археолога, одного із засновників “Руху за перебудову” Михайла Брайчевського (1924-2001).
У Києві до 80-х років IX ст. правила династія Києвичів доки внаслідок перевороту її змінила династія Рюриковичів (читаймо працю-довідника українського історика Леонтія Войтовича (1951-2023). Генеалогія династій Рюриковичів та Гедиміновичів (Львів, 1992. -199 с.).
Свідчення руських літописів
Про ймення руси свідчить Київський літопис (за Іпатіївським списком під датою 1187). Того року йдеться про кончину чернігівського князя Володимира Переяславського “плакашася по нем вси переяславци…о нем же Окрайна много постона”. Інша дата – 1189 той же літопис пише, що князь Ростислав Бердник прибув “ко Окрайни галичьськой”.
Нарешті, у Галицько-Волинському літописі (1213) мовиться про князя Данила Романовича, який під своєю рукою мав Берестій і Угровськ, Комов, Верещин і всю Україну – себто Забузькі землі. Згодом він отримає статус короля Данило (Йоан)
Назва нашої землі має свої традиції
Отже, Україна – ймення землі Держави Руської – від південно-західних земель – подільської, волинської, галицької, переяславської. Тоді московією ще навіть не пахло. А слова руський, роський споконвіку означало народ і землі на теренах Подніпров’я та з обох боків Карпат. Руськими також були землі, колонізовані в північно-східних регіонах, де замешкали і русичі, а найбільше населення угро-фінського походження.
Т. зв. Великорусь створили московські князі, починаючи лише з XIV cт. Та й термін Росія виник наприкінці XV ст. (див.: История СССР. – М., 1975. – с. 190). Можна перевірити…
Ми – одвічні
А Руссю одвіку називали нашу рідну Україну. Слова Україна, українці – самоназва русів. Ми – місцеві, тутешні, автохтонні, одвічні були і будемо на цій рідній українській землі.
Не віддам Україну нікому
Русь, руська земля залишалася за теренами України і в часи польських та литовських часів. У Михайла Грушевського багатотомна праця називається Історія Україна-Руси. Та й наш Богдан –Зеновій Хмельницький заявляв польському послу: “Я став уже паном всієї Русі і не віддам її нікому”.
Що означала угода 1654-го
Так, це була всього-на-всього військова угода двох самостійних держав. Посол Австрії вітав представників Богдана Хмельницького 1657-го “як вельможних і славних радників, що становлять славну й войовничу республіку”.
Король Швеції Карл-Густав писав 1656-го: ‘Ми знали. що між Великим князем московським і народом Запорозьким зайшов певний договір, але такий, що полишив народові свободу цілою і непорушною”. Лише кат України, невиліковний алкоголік, бузувір Петро I зламав військову угоду і наклав табу на ймення Україна. А на будівництві його міста загинуло 125 тисяч козаків.
Угода Богдана Хмельницького і царя Олексія Михайловича за змістом військова, аби цар “их пожаловал для православние христианские вери и святих божия церквей под свою государеву високую руку и на неприятелей их учинил им помочь”. Угода вважалася дійсною лише за життя Богдана Хмельницького. Щоразу вона поновлювалася при обранні нового гетьмана новими статтями.
І знову згадаємо слова Патріарха Блаженного Любомира кардинала Гузара: “Який мені брат Петро, яка мені сестра Катерина. Треба знати історію і не видумувати… брехню”.
Ці знамениті слова він сказав на зустрічі зі студентами Дніпра !
Чи галичани говорили російською
Не менш важливо спростувати думку Солженіцина, що всі українці говорили російською – і в Київській Русі, і в пізніші часи, мовляв, що 1848-го галичани називали свій національний театр “Головна Руська Рада”(це не театр, а своєрідний законодавчий орган, театр називався “Руська Бесіда”), що карпаторосси (в його розумінні – галичани) говорили російською.
Ось відомі рядки народних пісень із Русалки Дністрової” (1837): ”Мовила, говорила ярая пшениця: не подоба моя у стозі стояти, але подоба моя у короваю розростати. Мовила, говорила червона калина: Не подоба моя у лузі стояти, але подоба моя у короваю сіяти…”. Та ж коровай та червона калина – це одвічне українське…
Український вчений Омелян Пріцак пов’язував утвердження слова “Україна” з утворенням Харківського університету (1805). Між іншим, це був перший університет західного типу. Саме звідси почалося промінювання світських ідей в Україні. Нині він має ім’я свого засновника – Василя Каразіна.
Євген Наконечний спростовує українофоба і кліку Путіна
Євген Наконечний: О. Солженіцин в українофобській статті “Як нам облаштувати Росію” робить таке ”одкровеніє”: ”В Австрии в 1848 галичане еще називали свой национальний совет – ”Головна Русская Рада”. Наприкінці 1993-го Солженіцин опублікував підбірку статей на “украинско-русские теми, де, зокрема, свою хворобливу українофобію обґрунтував етнонімічними аргументами. Він не розуміє, що “Головна Руська Рада”, створена в Галичині 1848-го це не “Главний Русский Совет”, а руська мова галичан- не “русский язик”, і русин – зовсім не “руський”.
Далі Євген Наконечний підмітив: О. Солженіцин… із пафосом повторив старі білогвардійські наміри 1919-го розділити Україну на “Новоросійcьку Область” (Таврія, Катеринославщина, Херсонщина і на Харківську та Київську області”.
Ностальгія московитів за Україною
Ексохоронець моковського кремля, російський письменник Сергій Красиков 1997-го у спогадах “Возле вождей” (-М., 1997. – 527с.) писав: ”При Сталине в кремле церемонии происходили непременно с оркестром и песнями” . “Украина дорогая, Белоруссия родная, Наше счастье боевое, Ми стальними штиками оградим…”. Где-то теперь Украина дорогая ? Флот Черноморский с нами делит ? В Североатлантический пакт рвется… Охо-хо-хонюшки хо-хо !
…Друг командира полка, украинец, построил коробкой и наглядний урок обучения провел следующим манером: – Полк, смирно! Третий батальйон, стянуть капелюхи, заплющить вочи, склонить вии! Хай вісь полк баче, як вам соромно !
Політв’язень Сергій Караванський – Солженіцину
“Про русских та руських. До Вашої зауваги, що 1848-го галичани називали свій орган Головна Руська Рада, треба додати, що термін руський мав поширення в мові аж до 1916-го. Але окупація Галичини 1915-го російськими військами і заслання Андрея [Шептицького] разом із низкою руських діячів на Сибір остаточно переконали галичан відмовитися від стародавнього імени руський…, аби не складати одного цілого із імперськими русскими”. Лише народ, який усвідомлює себе, може мати своє майбутнє…
Захцянкам Солженіцина зась, а кліку Путіна здолаємо…
Українці не можуть бути росіянами. Українофоб Солженіцин пропонував для народів Російської імперії нову – федеративну форму політичного управління. Для українців, на його думку, найдоцільніший статус “на грунті земської автономії”. А кліка Путін хіба не того самого хоче ? Все це вчорашній чи позавчорашній день.
Ми переможемо і кліку Путіна та його військову зграю. Неодмінно!
Підготував Степан Беца
Читайте також: чому Львів має двох небесних покровителів