Марія Магдалина: блудниця чи свята
Марія Магдалина родом з місцевості Магдали (Галилея).
Ісус Христос вигнав з неї сім демонів і вчинив її щасливою.
Вдячна за оздоровлення, Марія Магдалина, Іванна, Сусанна та інші жінки служили Христові та учням своїм особистим маєтком і працею (Лука 8:2).
Вдруге бачимо Марію Магдалину під голгофським хрестом із Матір’ю Ісуса та Марією Клеоповою (Івана 19:25).
Втретє Марія Магдалина згадується у Новому Завіті, коли уважно дивиться, як Йосип із Ариматеї знімає Ісусове тіло з хреста, обгортає його в плащаницю й обережно кладе в новий гріб, висічений у скелі (Матвія 27:51-61); Марка 15:47; Луки 23:55). Перед тим Марія Магдалина, Марія Яковова та Саломія придбали пахощі й на світанку першого дня в тижні (неділя) прийшли до гробу, аби намастити Христове тіло.
Згодом в саду біля гробу вона тривалий час чекала й плакала, поки не почула “солодкий голос: ”Маріє!” Воскреслий Ісус Христос вперше з’явився їй і доручив її стати першою місіонеркою благої вістки (Івана 20:16-18 (надприродної новини – автор).
Відсутня будь-яка підстава ототожнювати Марію Магдалину з безіменною грішницею в Луки (7:36-50).
Марія Магдалина сприяла написанню Св. Йоаном Богословом двадцятої глави Послання. За свої труди удостоєна ймення рівноапостольної, тобто прирівнена до апостольського чину.
Від Ісуса Христа Марія Магдалина отримала тілесне здоров’я та душевну рівновагу, а також чесноту та уповання на Господа Бога, стала виконавицею Його волі. Саме вона подарувала імператорові пофарбоване червоне яєчко – символ незнищенності життя та універсальності гуманізму. Такі надзвичайні якості Марії Магдалини підтвердив Св. Йоан Лютеранський та освятив папа Cв. Григорій III (731-741), сирієць за походженням. Був останім Папою, який просив затвердження з боку Константинополя. Розвивав відносини з різними Церквами. Його свято – 28 листопада.
Тривалий час мощі Марії Магдалини зберігалися у місті Прованже (біля Марселя, Франція). Нині вони перебувають в Афінах (монастир) та Єрусалимі – центрі світового християнства.
У Львові чинний костел Св. Марії Магдалини

На зламі XVI-XVII ст. у приміському селі за межами Львова завдяки Анні Пстроконській постала невеличка капличка. Нею піклувалися отці-домініканці. Фундаторка подарувала ченцям землю та асигнувала кошти на будівництво філії львівського домініканського монастиря. У ньому розмістився новіціат та навчальна установа.
Монастирський комплекс зводили Ярослав Годний та Василь Келяр (початок XVII ст.).
1612 року архиєпископ Йоан Замойський освятив тимчасовий вівтар храму (нинішня частина костелу). З тих далеких часів зберігся монументальний вівтар (1635), авторства Василя Келяра.
Упродовж 1753-1758 рр. до чинного костелу добудували ширшу та вищу частину, бічні нефи, вежі (архітектор Мартин Урбаник). Костел освятив єпископ-помічник Самуель Гловінський під титулом Св. Марії Магдалини і Св. Томи.
Через п’ять років архиєпископ Вацлав Сераковський заснував при костелі одну із шести міських парафій.
1786 року після припинення діяльності домініканського конвенту у монастирі розмістили в’язницю для жінок, костел передали світському духовенству.
1939 року парохом костелу став отець Володимир Ценський, його наступник отець Йосип Клос.
1946 року з частиною костельного майна отець Йосип Клос виїхав до Польщі. Костел припинив діяльність. Відновили духовну святиню за часів отця Зигмунта Трушковського.
1955 року костел перейняв отець Зигмунт Галуневич 22 жовтня 1962 року костел пристосували під органний зал.
Нарешті, уже в новітній час у 2000 році на Пасху тодішній єпископ-помічник Станіслав Падевський відправив знову Службу Божу (Меса – від франц. messe – богослужіння, літургія в костелі, чергується читання молитов з церковним співом у супроводі органу).
Із 2001 року костел (2, 3, 4, 5,6,7 – дні місяця), який і нині є органним залом, адмініструє єпископ-помічник Леон Малий. II Ватиканский собор (1962-1965) конституцією “Про літургію” запровадив кілька новацій: використання національних мов, елементів місцевої музики, танців, причастя мирян і хлібом… і вином…
Богдан Стельмах:
Молитва Марії: “Господи Ісусе Христе, Пред Тобою день і ніч стою. Плетиво вінця тернисте Ранить душу зболену мою. Господи Ісусе Христе, Власне серце в дар Тобі даю, Боже Царство променисте У глибокій вірі пізнаю. Господи Ісусе Христе, Устремління наші розгадай, – До святинь Твоїх доплисти Дай нагоду і наснагу дай”.
Грішні вони чи вірні або безвірні, вони ще вагаються чи можуть отримати прощення Господнє, але Марія Магдалина, прощена Ісусом грішниця, вселяє в них надію та віру в Ласку Божу.
Павло Тичина (1891-1967):
“Мадонно моя…”: Мадонно моя, Пренепорочна Марія, прославлена в віках! На наших самотніх вівтарях лиш вітер віє… Пройди над нами з омофором, заридай над селом. Уже ми Тобі ані пісень, ні псалом не воспоєм диким хором. – Жона відважна, діва гріховна гряде до нас. Нагая – без одежі, без прикрас – чарує, мов та рожа повна. Схились, Мадонно, на причілок останньої хати в селі. Усміхнись – і піди собі геть по ріллі, одганяючись од куль, як од пчілок…”.
Підготував Степан БЕЦА
Читайте також: чи сміявся колись Ісус Христос