Де похований король Данило ?

Поділитись
Це питання вже багато століть задають історики та археологи, науковці та дослідники.
 
За припущенням відомого львівського історика та релігієзнавця Миколи Бандрівського, саркофаг із останками короля Данила слід шукати… у Львові.
 
У своєму дописі у Фейсбук Микола Бандрівський запитує: чи ви знаєте, де зараз знаходяться тлінні останки цього нашого короля..?
 
Так, звісно, тут можете процитувати мені – відомі кожному ще змалечку – слова з літопису, що короля Данила поховали у 1264 році у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Холмі (тепер – на території Польщі).
 
Ну, так – захоронили у тому Холмі близько 800 років тому нашого вінценосного володаря, а далі що..?
 
Як довели кілька років тому розкопки спільної українсько-польської експедиції, останків короля Данила у Святоуспенській церкві в Холмі, не виявлено. Хоча, у пошуках того раритету, там дослідили усе, що надавалося до дослідження, зазирали з лопатами у найвіддаленіший закапелок кожної підземної крипти-усипальниці, але…

Не там шукаємо..?

Маю на увазі конкретне і прозоре повідомлення міського Голови Львова майже 400-літньої давнини, Бартоломео Зиморовича, в якому він стверджує, що короля Данила таки справді, як і каже давньоруський літопис, поховали у Святоуспенському храмі Холма.
 
Але, далі Бартоломео Зиморович уточнює, що в Холмі останки нашого володаря спочивали лише три роки – до 1267, після чого їх (останки короля Данила) перевезли до Галича, де вони покоїлися ще п’ятнадцять років.
 
А, от далі… Послухайте краще самі, що пише з цього приводу Бартоломео Зиморович:
 
“…По двох роках Лев, бажаючи перепросити тіні своїх предків, що часом його турбували, з королівськими та воєнними почестями переніс останки батька свого Данила, які 15 років покоїлися у Галичі, до Львова. Для більшої пишності того обряду запрошено було священослужителів з усієї Русі, бояр, воєвод, також князьки союзних татар прибули з власним почтом. Скоро заяснів день жалібний; йшли спочатку жалібні
 
загони з прапорцями та схиленою донизу зброєю, а між ними сурмачі хрипкими звуками наражали вуха; за ними йшло кілька пар коней, накритих вишиваними покривалами, тут же несли штандарти та зброю, здобуту в неприятеля. Далі довгою чередою виступали монахи в клобуках і руські церковники, вбрані в ряси, співаючи хором поховальні піснопіння; були також і плакальниці, найняті для пробудження смутку та розпачу… Перед самими ношами найшляхетніші несли дві митри – князівську та королівську, перша – від народу, а друга – хитрістю взята від пролегата найвищого пастиря.
 
Поховальний катафалк, подібний до тріумфальної арки, був повністю закритий знаменами перемог та неприятельськими трофеями. Після закінчення жалібної служби, відправленої за руським звичаєм, було влаштовано поминальний обід, чи тризну…» (подаю за: Zimorowicz, Historia miasta Lwowa…S.91-92).
 
Отже, якщо факт перевезення останків князя Данила до Львова мав місце (а підстав сумніватися у цьому на даний момент нібито немає), то все ж виникає питання – куди саме у Львові були перенесені ті княжі останки? Якщо й далі дотримуватися загальноприйнятої досі схеми, то їх мали би перепоховати на Святоюрській горі у…церкві з букового дерева, яка нібито мала святогеоргіївську посвяту і яку, згідно з народним переданням, на цій горі збудував князь Лев два роки перед тим (1280 році).
 
Але ж це абсолютно неприйнятне припущення, хоча б з огляду на те, що перед тим тіло князя Данила Романовича кілька років знаходилось у вже згаданій мурованій «превеликой церкви» – соборі Успіння Пресвятої Богородиці в Холмі. І тому доктор габ. архітектури Юрій Диба має цілковиту рацію пишучи, що сам цей факт «…виключає можливість наступного перепоховання [тлінних останків князя Данила] у дерев’яній церкві». Зрештою, у повідомленні «Хроніки Святоюрського монастиря у Львові» з початку ХІХ століття є одне немаловажне уточнення, на яке також не зверталось особливої уваги, а саме: коли мовиться, що тлінні останки князя Данила перенесені до Львова, то це мусить означати що вони перенесені у львівське Середмістя, яке (і тільки воно) було містом – в межах мурів – у буквальному розумінні цього слова.
 
Зрештою, захоронювати тіло такого видатного державного мужа й визначного полководця, яким був король Данило, десь за межами міських укріплень поміж корчами і пасовищами на пізнішій Святоюрській Горі (яка віддалена від міських мурів на 1200 метрів), могло бути потрактовано в той час як приниження його пам’яті і зневага до померлого, що, буцімто, йому не знайшлося місця в місті «серед живих».
 
Тим більше, що в тогочасних європейських державах, зрештою, як і на Русі, тлінні останки вінценосних осіб прийнято було захоронювати у пишно декорованих кам’яних саркофагах в одній з каплиць величавого, найчастіше, соборного храму, який нерідко був головним храмом міста (пригадаймо тут повідомлення Бартоломео Зиморовича під 1453 роком про руську церкву «міську святого Георгія»).
 
…Отож, так виглядає, що підземні таємниці нашого Львова далеко ще не всі розгадані.. Ми нині ступаємо львівською бруківкою навіть не підозрюючи по чім ходимо і що під нею – на глибині двох чи трьох метрів, може бути заховане.
 
Так, звісно, всім нам зараз не до історії з її загадками і таємницями, бо всі ми у щоденній гонитві за хлібом насущним та ще й у кровопролитній борні із одвічним північно-східним неадекватом. Кому зараз яке діло до гробниці короля, навіть якщо й знати, де локалізувати її пошуки…