Відомий український письменник поміняв перо на автомат

Поділитись
Відомий український письменник з Харківщини Сергій Жадан мобілізувався. 
 
Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбук.
 
Вступив до лав 13 бригади НГУ «Хартія».
Проходжу вишкіл.

Служу українському народу)
 
49-річний Сергій Жадан так описував крайню ситуацію на Харківщині.
 
Хмари громадяться з ночі, на вулицях парко, ось-ось має початися дощ, його вже можна розгледіти в повітрі, коли дивишся на далекі квартали з верхніх поверхів. Пси ліниво ходять вулицями, ластівки прошивають собою ранкову задуху, розрізають панораму міста, спалахують за вікном чорними зблисками.
 
Починається дощ – дрібний і необтяжливий, ніби хтось довго мовчав і раптом почав говорити – тихо, скоріше сам до себе.
 
За містом стає більше птахів і запахів. Спалені будинки вздовж траси, жінки біля крамниць, робота артилерії віддалік. Стоїш під деревами, відчуваєш угорі, над собою, розмірене дихання дощу, захищений кроною, оточений нею. Зелень довкола густа, сягає якоїсь своєї межі, граничної стиглості, за якою почнеться втома і відхід. Так, мовби світ відкриває долоню, в якій лежить щось коштовне й невимовно сяюче. Незабаром, зовсім скоро, долоня закриється, і почнеться щось зовсім інше. Скажімо, осінь.
 
Надвечір дощ повертається, перехожі не ховаються, мокнуть, тішаться. Посеред алеї стоїть молодий хлопець – коротке волосся, борода, спортивний костюм, барсетка. Недовірливий погляд, характерні насторожені рухи. Зупинився, підставляє обличчя дощеві, заплющивши очі і стискаючи кулаки. Наче довго на цей дощ чекав. Мовби він, цей дощ, має щось змінити. Ніби по дощеві стане легше.
 
А ось як Сергій Жадан описав окружну дорогу довкола Харкова, який майже щодня обстрілювали російські окупанти.
 
Окружна траса, як певний рубіж, переділ.
 
Виїжджаєш за місто – відразу обступає степ, який о цій порі палає кольорами і запахами, всотує в себе всю спеку цього червня, відбиває, мов око, вибілені небеса з дивним нашаруванням хмар. Трасою на північ трапляється багато битих будинків, порожні крамниці та церкви, розстріляні наскрізь рекламні щити, на яких давно нічого не рекламується. Поля порожні, вздовж доріг стоять повідомлення про міни. А ось на схід поля засіяні, хоча теж порожньо – лише спека стоїть над обрієм, назирає звіддалік за оборонним валом окружної, за кварталами, що крейдяно горять проти сонця, за великим натрудженим серцем промзони.
 
Надвечір спека спадає, зелень пахне гіркувато й пронизливо. Фури відкочуються на південь.
 
У місті залишаються ті, хто його любить.