Історик розповів про цінну знахідку на горищі будинку у Львові
Львівський історик та археолог, завідувач відділу Інституту релігієзнавства музею історії релігії Микола Бандрівський розповів про унікальну знахідку, яка трапилася на одному із львівських горищ у будинку в центрі Львова (біля Форуму).
Про цю знахідку Микола Бандрівський поділився у своєму дописі у Фейсбук.
Ви дивитеся зараз на скульптуру, яка була виявлена цілком випадково на одному із горищ у самому центрі нашого міста. Цю фігуру (а, радше, те, що від неї залишилося) виготовив у 1938 році видатний Сергій Литвиненко – полтавчанин, хорунжий Армії УНР і автор надгробка Івана Франка на Личаківському цвинтарі.
А знайшлася ця скульптура цілком несподівано. Виступаючи якось з лекцією перед школярами львівської Малої Академії Наук (оповідав їм тоді чим цікавою є археологія і як стати археологом у наші дні), я й не сподівався, що деякі з тих дітисок справді відчули у собі потяг відшукувати якісь старовинні речі.
Так от, після наступної лекції до мене підійшов один з тих старшокласників-МАНівців і сказав, що у себе на стриху (горищі – ред.) він знайшов якусь давню скульптуру. І, тут же, почав розгортати досить важкий пакунок з яким прийшов на лекцію.
Яке ж було моє здивування, коли він його нарешті розгорнув..! Перед очима постала майстерно виліплена жіноча постать із втраченими руками і головою, на місці яких стирчали лише краї залізних прутів від каркасу. Особливо цікавими були зображення на тих шатах, в які одягнута та постать і які віддалено нагадують орнаментику княжих часів. Причому, внизу на підставці добре проглядається підпис: “1938. С.Литвиненко”
От, скажіть мені: яким чином ця скульптура потрапила туди на стрих..?
Звісно, я не міг вчинити інакше, а тут же з тим хлопчиськом пішов до його мами на теперішню вулицю Пантелеймона Куліша, де вони мешкали. І далі ми вже втрьох залізли на той стрих і прискіпливо почали все там обдивлятися. Але, дарма – жодних слідів чи бодай якихось виразних уламків від тієї скульптури, ми там так тоді і не знайшли (хоча, то вже вечоріло і ми підсвічували собі ліхтариком, то ж може щось і не догледіли).
Ну, що ж – скажете ви, добре, що хоч основа тієї скульптури вціліла. Тепер би відшукати лише людину, яка фахово вивчає мистецьку спадщину Сергія Литвиненка, яка підкаже, кого зобразив у цій скульптурі в тому далекому 1938 році наш неперевершений і усьому світові знаний митець-полтавчанин, Сергій Литвиненко…
На цій світлині – Сергій Литвиненко.
Народився 5 жовтня 1899 року в Пирятині на Полтавщині. 1919—1920 роки — служба у званні хорунжого у лавах армії Української Народної Республіки.
Навчався свого фаху по різних закладах і у 1930 році переїхав до Парижа, де продовжив навчання і виставляв свої твори в салоні Тюїльрі. У тому ж 1930 році Сергій Литвиненко переїхав до Львова і згодом став найвидатнішим скульптором міжвоєнного періоду на теренах Західної України.
1933 року — на замовлення «Просвіти» виготовив 4 скульптурні портрети: молодого Тараса Шевченка, Івана Франка, митрополита Андрея Шептицького, гетьмана Івана Мазепи.
1933 року — завершив працю над надгробним пам’ятником Іванові Франкові, який був розпочатий у 1926 році, та став найвизначнішим його твором. У ньому втілено провідну ідею Івана Франка: невтомно працювати на благо свого народу.
У 1930—1936 роках мав майстерню, що розташовувалася в одному з приміщень Вільної академії образотворчих мистецтв на вулиці Пісковій, 11, у 1936—1944 роках — на вулиці Мончинського, 62 (нинішня вул. Єфремова).
У 1933—1937 роках спільно з М. Лукіяновичем був керівником керамічної майстерні «Око», що розташовувалася в одному з корпусів колишньої будівельної фірми Івана Левинського при вулиці Потоцького (нинішня вулиця Чупринки, 58а).
У період німецької окупації Львова під час другої світової війни з 1941 року Сергій Литвиненко знову очолив скульптурно-керамічну фабрику. У цей період за його моделями були виконані серія гіпсових погрудь Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Івана Франка, генерала Мирона Тарнавського, Митрополита Андрея Шептицького, політика Миколи Міхновського та інших відомих українців.
У 1941—1944 роках викладав у Львівській державній художньо-промисловій школі скульптуру.
У 1943—1944 роках викладав (професор, декан) у Вищій образотворчій студії у Львові, яка утворилася після ліквідації німецькою владою Львівської державної художньо-промислової школи.
З наближенням до Львова лінії фронту студія припинила своє існування[1944 року подружжя Литвиненків емігрує спочатку до Німеччини, 1949 — до Нью-Йорку, США.
У 1952 році утворюється Об’єднання Мистців Українців в Америці, і першим його головою стає Сергій Литвиненко. Одночасно він був головою Українського літературно-мистецького клубу у Нью-Йорку.
Від 1953 року разом з Петром Холодним-молодшим, Мирославом Радишем, Яковом Гніздовським та Антіном Малюцею був викладачем в Українському інституті пластичного мистецтва. З цього періоду відома ціла галерея його живописних портретів: Євгена Маланюка, Володимира Кубійовича, Емми Андієвської, дружини Надії та інших, пам’ятники Іванові Франкові, гетьману Іванові Мазепі.
Бронзовий портрет Гетьманівни відзначено Великою Американською нагородою. В церквах святого Миколая в Чикаго, святих Володимира і Ольги в Вінніпегу, святого Михайла в Гейзелтоні вирізьбив монументальні іконостаси. Мав багато індивідуальних виставок. Його праці експонувалися в Парижі і Нью-Йорку. В 1963 році пройшла ретроспективна виставка робіт Литвиненка, присвячена 40-річчю його творчої діяльності, на якій було представлено оригінальні твори за 16 років праці в Нью-Йорку.
Помер 20 червня 1964 року у Нью-Йорку. Похований на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку у штаті Нью-Джерсі, США ( матеріалами із відкритих джерел).
