Великодня сповідь в часи підпілля: як це було…
Апостол – євангелист Лука:
“Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які склалися між нами, як то нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова, вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків…написати за порядком” [Лк.1, 1-4].
Такими словами починає своє святе Євангеліє Св. Апостол Лука.
Тому, що деякі миряни і навіть деякі священики кажуть, що не було ніякої підпільної УГК Церкви. тому бл. п священик Роман Каспришин написав цей невеличкий спогад про Службу Божу в умовах радянського підпілля. Йдеться, зокрема, про великодню сповідь…
Не було тоді ні сповідальності, ні аналоя. Насамперед, треба було дістатися до села, не потрапити у засідку, що практикувала більшовицька агентура.
Для цього підпільний священик намагався вивчити всі дороги, що вели до села та йти щоразу іншою. Спочилий у Бозі священик Мар’ян Гірняк був затриманий на дорозі до села Вишня, побитий у сільській раді і привезений у районний центр Городок.
Отже, лише сам приїзд підпільного греко-католицького священика у село комуністична влада трактувала злочином.
Дуже часто на залізничній станції Хоросниця священик Роман Каспришин міг потрапити у засідку. Тому він виходив на станції Заріччя і звідси мотоциклом доїжджав до села. Його мешканці. серед яких він правив роками, були свідомими вірними нашої Церкви.
Вони насправді любили свою церковицю і не допускали до неї московських посіпак, яких присилала комуністична влада. Нашу Церкву часто зачиняли, ставили пломби. Але вірні знову її відчиняли, сходилися у неділі і свята на Богослужіння.
Інколи люди самі молилися, пам’ятаючи слова Ісуса Христа: “Де вас збереться двоє, або троє і в ім’я Моє, там Я посеред вас”.
Великодня сповідь у селі Хоросниця та в інших селах відбувалася в церкві та окремих хатах. Це залежало від ситуації. Коли гонителі “відпочивали”, наставав відносний cпокій, то сповідь відбувалася у церкві. А як починалися знову гоніння, то сповідали в хатах.
Здебільшого, і там, і там великодня сповідь практикувалася вночі.
Звісно, для підпільників ніченька завжди була безпечніша. Як правило, до села добиралися декілька священиків. Люди завжди мали відповідну інформацію – де буде сповідь у церкві чи в хаті.
О 12 годині ночі священики сповідали, а вже акафісти та молебні відспівували самі вірні Церкви. Після півночі один священик правив Св. літургію, а інші продовжували сповідати.
Звісно, у хатніх умовах було значно гірше, ніж у церкві. Влітку душно, сусідські пси гавкають і наганяють страх. Час від часу хтось виходить із хати і пильнує, чи не видно непрошених гостей.
Як казав апостол: ”Горе від чужих і горе від своїх”. Так були доноси, діяли інформатори та й не дрімали т. зв. уповноважені від релігії.
Люди та священики все пережили, все перебороли. Божа правда перемогла.
Підготував Степан Беца.
Читайте також: які нелюдські муки переніс Ісус Христос на шляху до Голгофи
