Праведник Микола Чарнецький повернувся із заслання до Львова, щоб служити Христовій Церкві

Поділитись

Цього року, 14-го грудня, виповнюється 140- років з дня народження єпископа УГКЦеркви праведника і “українського святого Миколая” Миколи Чарнецького.

А саме 2-го квітня вшановуємо 65 років від дати його відходу у Вічність…Його тлінні останки покояться у Церкві Св. Йосафата у Львові, що на вулиці Замарстинівській.

Микола Чарнецький народився 14 грудня 1884 р. у с. Семаківцях на Станіславівщині у бідній родині Олекси та Параскевії Чарнецьких.

Після закінчення колегії св. Йосафата в Римі 2 жовтня 1909 р. був висвячений на священника. Захистив докторат із догматики в Римі й був духівником і професором духовної семінарії в Станіславові.

У 1919 р. вступив у новіціат оо. Редемптористів у Збоїськах біля Львова. У 1926 р. Папа Пій XI призначив його Апостольським візитатором для українців Волині й Полісся.

Архієрейські свячення відбулися 2 лютого 1931 р. у Римі. У період першої більшовицької окупації митрополит Андрей Шептицький призначив єпископа Чарнецького Апостольським Екзархом Волині та Підляшшя.

Микола Чарнецький брав участь у хіротонії кардинала Йосифа Сліпого, що відбулася 22 грудня 1939-го в митрополичій приватній каплиці у Львові за участі Митрополичої Капітули. Святителі: Митрополит Андрей,  єпископ Микита Будка і єпископ Микола Чарнецький.

Протягом 1941–1944 рр. владика Миколай викладає психологію, моральне богослов’я, філософські дисципліни.

Ось невеличкий штрих до портрету (з сайту Синоду єпископів УГКЦ) Чарнецького — педагога, згадує о. Степан Вівчарук, один зі студентів владики: «Це було під час бомбардування Львова: ми були в класі, і раптом сирена повідомила про нанесення повітряного удару на місто. Але Кир Миколай спокійно продовжував свою лекцію. Коли місто вже почали бомбардувати, деякі семінаристи налякались.

Зауваживши це, Преосвященний впевненим тоном звернувся до них: „Можливо, ви хочете сховатися до підземелля? Ви можете йти. Але не бійтеся, ми є в Божих руках“.

Останні священичі свячення напередодні жорстоких гонінь на Церкву і власного арешту владика здійснює на свято Трьох Святителів 1945 р. у храмі на Зибликевича.

Тоді він рукополагає двох співбратів по чину — Степана Захарківа (1922–2003) та Василя Михайлюка (1919–2001). Два місяці по тому, в ніч з 11 на 12 квітня 1945-го у Львові і Станіславові розпочинаються масові арешти греко-католицьких владик, аби прискорити «возсоєдінєніє» УГКЦ зі сталінською РПЦ.

Співробітники НКВД тієї ночі приходять і до монастиря св. Климентія: під час арешту Кир Миколая обшук у монастирі триває понад три години в присутності протоігумена Львівської віце-провінції о. Йосифа де Вохта (1881–1956), отців Павла Маїка (пом. 1980) та Євгена Пелеха (1920–1996). Спершу єпископа забирають до слідчого ізолятора при Управлінні НКВД у Львівській обл. (відомого як «тюрма на Лонцького»), а згодом перевозять до Києва. 600 годин допитів і катувань, одинадцять років ув’язнення у близько тридцяти тюрмах та концтаборах — ось далеко неповний список того, що випаде на долю ревного душпастира й місіонера.

Монастир св. Климентія на вулиці І.Франка

Провінційний дім, що в роках воєнного лихоліття був осідком владики Миколая Чарнецького закриють менш ніж через рік після арешту єпископа — 20 березня 1946 р. Отців і братів спровадять до єдиної поки що не відібраної у редемптористів обителі на Голоску.

У монастирі радянська влада невдовзі облаштує туристичну базу, а храм перетворить… на кафе. Лишень у серпні 1993 р. церкву із провінційним домом повернуть законним власникам.

Помер 2 квітня 1959 р. у Львові, похований на Кульпарківському цвинтарі (вул. В. Симоненка-Володимира Великого, м. Львів). У 1960-х рр., під час ліквідації цвинтаря, перепохований на Личаківському цвинтарі.

4 липня 2002 року мощі Блаженного перенесли в храм свщм. Йосафата у Львові.

Про це розповіли на сторінці Історичної комісії львівської провінції редемптористів у Фейсбук.

У 1956 року літом до Львова приїхав старшого віку чоловік із сивою бородою. Минуло 10 років, як він покидав Львів під конвоєм, їдучи у невідоме.

У Львові старенького і знищеного фізично єпископа Миколу Чарнецького зустріло кілька співбратів зі Згромадження редемптористів.

Влада його звільнила з надією швидкої кончини, щоб не помер у лагері. А владика повертався до Львова, щоб поки вистачить сил зреалізовувати своє покликання єпископа – служити Христовій Церкві.

Тим більше тепер, коли Церква розпорошена і переслідувана. Поселився вл. Миколай на вул. Вечірній, 7, у приватному будинку, який став його резиденцією та катедрою.

Тут він зустрічав вірних і духовенство, які приходили до нього. Тут він приймав з поверненням до Вселенської Церкви священиків, які заламались і з різних причин підписали “православ’я”.

Тут він висвячував нових священиків.

“КГБ дізнались про 13 висвячених мною, – сказав перед смертю владика, – а я висвятив більше 30”.

Цей старець був так потрібний своїм вірним, бо люди знали: є єпископ, значить – Церква теж не знищена. Вистачало просто бути. Але вл. Миколай не міг просто бути. Як редемпторист, він мусів бути і був правдивим свідком Великого Відкуплення.

2 квітня 1959 року Господь покликав свого вірного слугу до вічності.

Владика Миколай прожив гідно і покірно своє життя, і так само гідно і покірно сказав своє останнє так Богові, яке відлунням звучить і досі в усіх ласках отриманих багатьма людьми за посередництвом цього святого чоловіка.

Читайте також: девіз кардинала Йосифа Сліпого – через терни до зірок