Нардепка захистила нового секретаря РНБО: російська освіта не перешкода
У медіа пишуть, що для Олександра Литвиненка робота у РНБО не буде чимось геть новим: з початку війни на Донбасі і по серпень 2019 року він вже працював заступником секретаря Ради.
Олександру Литвиненку 51 рік.
Він має дві вищі освіти. Першу – інженера-математика – він здобув у Росії.
У 1994 році закінчив у Москві Інститут криптографії, зв’язку і інформатики, який є структурним підрозділом Академії ФСБ Росії.
Другу вищу – юридичну – здобув у Київському Національному університеті ім. Шевченка. Має докторський ступінь: у 2002 році Олександр Литвиненко захистив дисертацію, присвячену основам безпеки держави. У різні часи працював у СБУ, Національному інституті стратегічних досліджень (саме там він і захистив дисертацію). Впродовж кількох днів він навіть попрацював радником голови «Укроборонпрому»: з 27 березня до 4 квітня 2014 року.
Коли Литвиненко працював на посаді заступника секретаря РНБО, молодший брат Єрмака Денис перебував у нього радником на громадських засадах.
Після звільнення, у серпні 2019 року Литвиненко починає працювати в Національному інституті стратегічних досліджень. Вже у вересні туди влаштовується Денис Єрмак: спершу він працював провідним фахівцем, а потім, за словами Литвиненка, став його штатним радником.
Подейкують, що заміна Данилова, з яким у Єрмака були досить прохолодні стосунки, на «більш комфортного» Литвиненка, цілком вигідна саме Єрмаку.
В інтерв’ю «Суспільному» у 2020 році Литвиненко й сам розповідав, що знайомий з Денисом Єрмаком близько 20 років. «Знаю Дениса з початку 2000-х років. До речі, до цього літа (2020 року – «Главком») його брата Андрія Єрмака я не знав. Денис був у мене позаштатним радником в РНБО у 2015-2019-му. Воював в АТО, знав ситуацію на землі. Отримав контузію. Хворів», – казав Литвиненко. За його словами, рішення про прийом Дениса на роботу в Інститут він ухвалив самостійно – Андрій його про те не просив.
Олександр Литвиненко про війну з російськими окупантами
22 листопада 2023 року Литвиненко опублікував колонку на «Інтерфаксі-Україна»:
«…Кремль пройшов точку неповернення у відносинах з Заходом. Вороття немає, Путін може лише тріумфально перемогти, або нищівно програти. Він переконаний, що повернути Україну та решту «історичних російських земель» й відновити імперію можна лише у межах глобального перерозподілу світу. Такий перерозподіл може тривати 10-15 років, супроводжуватись конфліктами різного масштабу і інтенсивності, можливо із використанням ядерної зброї».
Сталінські традиції антисемітизму у Кремлі розглядають як інструмент у налагодженні відносин з пропалестинським табором.
Путін поставив перед собою чотири завдання:
- забезпечити внутрішню стабільність у РФ, мобілізувати населення і економіку, збільшити виробництво озброєння та військової техніки.
- сформувати альтернативну Заходу коаліцію держав, «коаліції більшості». Цей формат «Глобального Півдня+» має просувати альтернативні Заходу моделі (політичні, економічні, фінансові, гуманітарні, ціннісні ).
- підготовка до майбутньої агресії проти інших країн: Молдова і країни Балтії: Литва, Латвія, Естонія: вся західна частина колишнього СРСР.
- роздмухування конфліктів на Близькому Сході, в Африці і на Балканах.
У колонці для видання The Economist 19 січня 2024 року Литвиненко зазначав:
«Путін сподівається, що перемога над Україною допоможе йому відновити контроль над колишніми радянськими республіками на принципах російського імперіалізму, які передували комуністичній епосі та існували після неї. Кремль розуміє, що якщо Україна впаде, йому буде легше повернути собі інші колишні радянські республіки.
Якщо ж Україна вистоїть, то це лише питання часу, коли Росія втратить вплив на Південний Кавказ і Центральну Азію».
«Нападаючи на Україну, Росія вважає, що водночас воює із Заходом. Путін сподівається на ефект доміно. Він вважає, що якщо Захід, і, перш за все, Сполучені Штати, зазнає нищівної поразки в Україні – другого такого приниження всього за кілька років після безладного виходу з Афганістану – він швидко втратить глобальний вплив».
«За останні два роки Москва створила коаліцію, до якої входять Північна Корея та Іран, а також низка менш активних учасників з глобального півдня, які сподіваються отримати вигоду від зростання геополітичної напруженості… Її мета – дестабілізувати світовий порядок».
«Сьогодні Україна здатна відбити російську агресію за умови адекватної військової та економічної підтримки Заходу.
Останнім прикладом такого підходу є підписання Угоди про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Великою Британією 12 січня…
Це перша у своєму роді угода, яка зачіпає серцевину колишньої Російської імперії; пан Путін вважає Україну невід’ємною частиною «історичної» Росії. Це перша угода між Україною та великою державою, яка закріплює нову геополітичну реальність в юридичній угоді».
