День народження святкує українська письменниця, що відмовилася від звання Героя України

Йдеться про геніальну Ліну Костенко, яка народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів на Київщині у вчительській родині. Коли маленькій Ліні було шість років, батьки забрали її до Києва, де вона навчалася у школі на Трухановому острові.

Коли почалося повномасштабне вторгнення російських окупантів, Ліна Костенко не злякалася, вона казала, що гуде і хай собі гуде. Уб’є то уб’є, але в укриття не ходила. Вона вже одного разу, у дитинстві, пережила війну.

Цікаві факти з життя Ліни Костенко

У дитинстві Костенко мріяла стати льотчицею. Одного разу навіть спробувала зістрибнути з горища з саморобним парашутом, що його було зроблено з каркаса від парасольки та простирадла.

У 1967 році Ліна Костенко була номінована на Нобелівську премію з літератури разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем. Кандидатів від України висував історик Омелян Пріцак.

Поетеса відмовилася від премії «Золотий письменник України».

У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко.

Про Другу світову Ліна Костенко розповідає мало. У поезіях можна зустріти рядки про «балетну школу» замінованого поля та «дитинство, вбите на війні».

У Ліни Костенко було тавро дочки «ворога народу». У 1936 році її батька засудили на десять років концтаборів. Після проголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: «Вашим червоним прапором тільки биків лякати». Ця безстрашність та справжня людська гідність згодом передалися і його дочці.

Ліна Костенко вступила до Київського педагогічного інституту. Потім вона закінчила й Московський літературний інститут імені Горького, який був тоді всерадянською «кузнею літераторів».

Нетерпимість до несправедливості, відчуття власної гідності та непохитний характер спонукали Ліну Костенко стати активною учасницею руху шістдесятників, які боролися за збереження української мови, культури, спонукали відроджувати національну свідомість.

У 1965 році поетеса разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами надіслала до влади лист-протест проти арештів української інтелігенції та вимагала зробити публічними розгляди судових справ.

Після відкритого листа Ліни Костенко в газету «Літературна Україна» на захист В’ячеслава Чорновола в 1968 році ім’я поетеси більше не згадували в пресі.

Згодом за підтримку українських дисидентів твори Ліни Костенко заборонили друкувати. Довгих 16 років поетеса була змушена писати «в шухляду». Наприклад, відомий сьогодні роман у віршах «Маруся Чурай» був написаний саме в цей період.

З 1991 року Ліна Василівна брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони. За її словами, там вона рятувала свою душу.

Вона відмовилася і від ордену, і від звання Героя

З початком 90-х років цікавість до творчості Ліни Костенко починає зростати та виходити з-під заборон. Уже у 2000 році тодішній президент України Леонід Кучма нагородив поетесу орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Однак на церемонію нагородження Ліна Василівна відмовилася йти, промовивши крилату фразу: «Політичної біжутерії не ношу».

У 2005 році поетеса відмовилась і від звання Героя України, яке їй хотів присвоїти новообраний президент України Віктор Ющенко.

Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її приватне життя загалом. Письменниця була двічі одруженою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.

Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.

Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. У цьому шлюбі Ліна Костенко народила сина Василя.

Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко розповідав, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку. 

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Читайте також: колишньому головнокомандувачу ЗСУ президент присвоїв звання Героя України