Ринок праці: тотальна мобілізація призведе до зупинки виробництва

Перший великий шок ринок праці в Україні пережив навесні 2022-го, коли спостерігалося масове закриття виробництв, скорочення персоналу і пік міграції.

За рік-півтора після цього здавалося, що ринок праці поступово оговтався і пристосувався до нових обставин. Але зараз ринок праці наздоганяє друга кризова хвиля. І без збалансованого підходу з боку держави вона може бути не менш руйнівною, аналізує сайт Минпром.

Якщо ця війна з Росією надовго, то збереження кадрового потенціалу і достатньої кількості робочих рук є запорукою економічної витривалості.

Нових солдатів і нової зброї буде недостатньо для перемоги, якщо не встоїть економіка. З іншого боку і потреби військового командування щодо мобілізації також є зрозумілими.

Тож давно назріла потреба у прийнятті такого рішення, яке дозволить забезпечити необхідну кількість мобілізованих.

Брак робочих рук і фахівців

До повномасштабної війни, у 2021 році, в Україні налічувалося, згідно з підрахунками Державної служби статистики, 17,4 млн працездатних осіб. Це навіть трохи менше, ніж половина від усього населення, чисельність якого оцінювалася приблизно у 37 млн. Із цих 17,4 млн – 12,6 млн осіб були працевлаштовані офіційно, а 4,9 млн були безробітними чи працювали неофіційно.

Після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році населення країни скоротилося щонайменше до 30 млн.

Тільки у країни Європи виїхало 4-5 млн українських біженців. Складніше порахувати тих, хто залишається на тимчасово окупованих територіях чи опинився після вторгнення у Росії (і залишився там, або ж виїхав в інші країни). Але точно мова йде ще про кілька мільйонів українців.

Очевидно, що ці міграційні процеси наклали свій відбиток на ринку праці. За підрахунками аналітичного центру EasyBusiness, число працездатного населення в Україні скоротилося до 14,6 млн осіб.

Уже зараз ринок відчуває брак робочих рук. І є великий ризик, що ця нестача зростатиме – до 4,5 млн осіб у 2032 р. Конфедерація роботодавців України наводить ще тривожніші цифри: за її розрахунками чисельність працездатного населення після повномасштабної війни скоротилася в Україні приблизно на 30%  – до 11,9 млн осіб.

Цей показник майже тотожний із рівнем падіння українського ВВП у 2022 р. – 29%. Але якщо у 2023 р. ВВП почав поволі підніматися, то про ринок праці цього не скажеш. Уже з’являються цілі галузі, де брак робочих рук гальмує відновлення.

Про це свідчить, до прикладу, статистика найбільших українських джоб-порталів.

Якщо до початку широкомасштабного вторгнення на одну вакансію в Україні припадало 24 потенційних претенденти, то у 2023-му – у 10 разів менше: 2,3 претенденти.

Але це в середньому. Станом на кінець 2023 р./початок 2024 р. на деякі вакансії кількість претендентів уже є меншою за одиницю. Основний дефіцит стосується саме тих професій, які традиційно вважаються чоловічими: водії, слюсарі, механіки, виробничий персонал, інженерні фахівці, вузькопрофільні спеціалісти, продавці й В2В-менеджери.

“Ринок праці хоч і є ринком, але не надто вільним, – зазначила партнерка юридичної компанії  “Василь Кісіль і Партнери” Валерія Безпала на дискусійному заході Європейської Бізнес Асоціації “Ринок праці під час війни”, що відбувся 17 жовтня. – Є гравець, який суттєво впливає на цей ринок через власні політики та регулювання і це – держава”. За її словами, держава чинить вплив на сферу трудових відносин, як у регуляторній площині (що було й раніше), так і у військовій – і це нова суттєва група чинників.

Стосується вона мобілізації, потенційного зниження призовного віку, електронних реєстрів військовозобов’язаних, взаємин роботодавців і ТЦК.

Що штовхає економіку у тінь

Посилення мобілізації – це як ліки із серйозною побічною дією. Вони здатні забезпечити моментальний ефект для покращення ситуації на фронті, але в довготривалій перспективі вони несуть  достатньо загроз для стабільності економіки, яка і без того слабка та виснажена.

Перша – це знову втеча ринку праці в тінь, відмова від “білих” зарплат  і сплати податків із працівників. Певні ознаки цього уже спостерігаються. Візьмемо, до прикладу, статистику Державної служби зайнятості.

Станом на 1 серпня 2023 року статус безробітного мали 112,3 тис. осіб, тоді як рік до того  — 296,7 тис. осіб. Здавалося б, динаміка чудова: рівень безробіття скоротився майже втричі. Але є нюанси. Чоловіки серед офіційно зареєстрованих безробітних становлять менше третини – 27,7%. Тоді як до війни був плюс-мінус гендерний паритет.

Як пояснює HR-експерт Тетяна Пашкіна, щоб офіційно стати безробітним, людині треба прийти до центру зайнятості й подати всі необхідні документи, зокрема довідку з ТЦК. Вона припускає, що в офіційній статистиці так мало чоловіків, бо дехто з них вирішив не брати таку довідку. Так само є певна кількість таких, котрі не бажають офіційно оформлювати працевлаштування, щоб не ставати на військовий облік.

Більше того, як вважає Тетяна Пашкіна, частина чоловіків для перестрахування може звільнитися і перейти на “темну” сторону, погодитися на неформальну зайнятість.

Маємо й інші підтвердження втечі ринку праці в тінь. Національний Банк України щомісяця проводить опитування підприємств і за результатами останнього, від грудня 2023, бізнес погіршив ділові очікування нижче нейтрального рівня – до 46,9 у промисловості та до 42,1 у будівництві. Серед ключових причин виділено брак кваліфікованих кадрів – і це очікувано, оскільки історично у цих галузях переважає зайнятість чоловіків. Так, згідно з даними Державної служби статистики, до повномасштабної війни у промисловості працювало понад 65% чоловіків, а у будівництві аж 93%.

Спільне дослідження Європейської Бізнес Асоціації та юридичної фірми Sayenko Kharenko та SK Security «Оцінка безпеки ведення бізнесу в Україні», яке було презентовано у грудні 2023, також показало, що у ТОП-3 найбільші кризи для прозорого бізнесу ввійшли мобілізація, воєнні дії, відтік професійних кадрів.

Негативні наслідки кадрового голоду розуміє не лише бізнес, але й держава. Тому Кабміном впроваджено механізм бронювання працівників підприємств, які визнані критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період підприємства.

Якщо підприємство працює прозоро, сплачує значні податки, є великим експортером або безпосередньо виконує мобілізаційні завдання/виробляє продукцію для ЗСУ, то таке підприємство має можливість забронювати до 50% від загальної кількості військовозобов’язаних працівників.

Це достатньо врівноважене рішення, особливо порівняно з тим, яке обговорюють у просторах ЗМІ та соціальних мереж протягом останнього місяця – бронювати тих, хто отримує офіційну зарплату понад 35 тис. грн і сплачує зарплатний податок (ПДФО) 6 тис. грн і більше.

При тому, що за оцінкою Мінекономіки у 2023 році середня зарплата склала 18,5 тис. грн, прогноз на 2024 рік – 21,8 тис. грн. А за розрахунками Державної служби статистики, за результатами 9 місяців 2023 року понад чверті промислових підприємств отримали збиток.

Тобто якщо розмови про 35 тис. грн стануть реальністю, то щонайменше 25% промисловості ризикують закритися через брак робочих рук. А якщо врахувати те, що цільова зарплатня має бути на 60% вищою від середньої прогнозованої у 2024, то частка закритих підприємств буде ще більшою.

Проте економіка України – це складний механізм з великою кількістю малорентабельних підприємств, але важливих виробників проміжної продукції, якщо закриється одне через брак робочих рук, то можна втратити цілу галузь.

Додатково слід зазначити, що навіть коли підприємство працює у мінус, воно продовжує виробництво, збільшуючи ВВП країни, та сплачує зарплату своїм працівникам. Тобто економіка країни отримає значно вищу вигоду від кожного працюючого, ніж 6 тис. грн податку. Оскільки, продовжуючи роботу, підприємство крім зарплатні сплачує інші податки (акцизи за паливо, ренту за воду, землю, майнові та екологічні податки та інше), створює попит на продукцію та послуги підрядників. А працівники, які завдяки наявній роботі залишаються в Україні, витрачають свою зарплатню на внутрішнє споживання, в свою чергу створюючи попит на споживчі товари та послуги та своїми витратами надаючи зарплату споживчій ланці економіки. І таких кіл може бути декілька. За нескладними розрахунками отримуємо – один працівник промисловості може утворювати вигоду для економіки у 5 раз вищу за розмір власного податку з зарплати. Тобто діючий механізм є кращим за обговорюваний, оскільки дозволяє зберегти виробничий потенціал промисловості.

Проте, на жаль, діючий механізм має певні недоліки, доопрацювання яких дозволить зменшити кадровий голод та наростити виробництво.

По-перше, бронювати можна лише 50% військовозобов’язаних на період до 6 місяців, за цей час підприємство втрачає певний відсоток незаброньованих через мобілізацію. Тобто через 6 місяців кількість військовозобов’язаних зменшується (бо мобілізовані стають військовослужбовцями), а відповідно знижується і кількість наступної хвилі заброньованих. Втрата робочої сили призводить до скорочення виробництва, в подальшому така динаміка може призвести взагалі до закриття. І здавалося б, просто потрібно на місця мобілізованих винаймати нових працівників, але люди не хочуть йти, боючись що прийшовши на офіційне працевлаштування можна не дочекатися наступного періоду бронювання. Для збереження прозорої економіки потрібне виважене рішення, яке дозволить швидко доброньовувати нових працівників.

Є й інші недоліки. Так, партнер юридичної компанії ADER HABER Олександра Федотова у своєму виступі на V Business & Legal Agri Forum розповіла, з якими випадками їй часто доводиться стикатися на підприємствах. Наприклад, порядок бронювання передбачає, що воно має здійснюватися упродовж 25 робочих днів, але, за словами Олександри Федотової, зазвичай цей термін становить до 4 місяців. І за ці 4 місяці дуже багато що змінюється.

Компанії стикаються з тим, що вони розпочинають процедуру бронювання, подають перелік військовозобов’язаних, але поки доходять з ним до фіналу, перелік може скоротитися до нуля. У трактористах починають бачити танкістів і мобілізують їх на військову службу. Бізнес таким чином залишається взагалі без працівників.

Інша історія, що це бронювання починається з того, що в переліку цих працівників має бути зазначений код військової облікової спеціальності. Але код — новий і для того, щоб його поновити, людина має піти на медогляд. Після того, як людина проходить медогляд, її відправляють до військової частини. “Наразі працівники не хочуть ані працевлаштовуватись, ані надавати будь-які свої військові документи і не хочуть, щоб їх бронювали, оскільки ця процедура дуже складно працює”, — підвела резюме Олександра Федотова.

У Федерації роботодавців України МінПрому розповіли, що питання мораторію на призов та мобілізацію на час процедури бронювання постійно обговорюється бізнес спільнотою на нарадах в міністерствах.

В ФРУ підкреслили, що сьогодні звертаючись до ТЦК і СП для актуалізації військово-облікових даних і подальшого бронювання ключових працівників, останній не має гарантії, що не буде призваний під час проходження всієї процедури бронювання.

“Це знеохочує людей до оформлення трудових відносин і поглиблює процесі тіньової зайнятості в економіці. Тому однією із пропозицій бізнесу, яка часто лунає на нарадах, є введення мораторію на період з часу повідомлення роботодавцем відповідні ТЦК і СП про подання документів на бронювання до постановки на спеціальний військовий облік за наказом Мінекономіки про надання відстрочки”, – розповіли у ФРУ.

“Розумна мобілізація”

Натомість прямим наслідком скорочення ринку праці та його тінізації є зниження фінансової бази як на утримання ЗСУ, так і на підтримку базових соціальних стандартів у країні. Особливо, в умовах скорочення західної фінансової допомоги. Нагадаємо, раніше міністр фінансів України Сергій Марченко висловив сумнів, що у державному бюджеті України вистачить коштів, щоб забезпечити ще 450-500 тис. мобілізованих. Для цього орієнтовно потрібно 500 млрд грн. Саме тому міністр є прихильником “розумної мобілізації”.

“Якщо ви мобілізуєте інженера, який виконує дуже важливу функцію, і від цього втрачає роботу ще тисяча осіб, треба зробити так, щоб цей інженер був заброньований, –  зазначив він у розмові з головним редактором журналу Forbes Україна. – Тому мобілізація має бути розумною». При цьому міністр визнав, що мобілізація такої кількості осіб обернеться і втратами у ВВП та податках, хоч і не зміг назвати конкретні цифри.

А от старший економіст громадської організації СASE-Україна Володимир Дубровський, в коментарі для DW спрогнозував, що це призведе до падіння ВВП приблизно на 10%. Це при тому, що у 2023 р. український ВВП за попередніми оцінками зріс приблизно на 5%. Як пояснює Володимир Дубровський, до повномасштабної війни у всіх секторах економіки України працювало приблизно 10 млн людей, половина з яких у приватному секторі – і саме останні створювали більшу частину доданої вартості. Але зараз у великого бізнесу мобілізовано вже приблизно 13% усього персоналу. Це при тому, що кілька мільйонів працездатних осіб виїхали з України.

З іншого боку, затримка із зовнішньою фінансовою допомогою чи скорочення її обсягів несе загрозу для своєчасності виплат пенсій і зарплат державним службовцям. Якщо при цьому і внутрішні фінансові резерви звужуватимуться, це поставить державу у вельми складну ситуацію. Наприкінці грудня перший віце-прем’єр і міністр економіки України Юлія Свириденко на сторінках газети Financial Times повідомила, що у 2024 р. наша країна потребує 37 млрд дол. зовнішньої підтримки. За її словами, дефіцит такої підтримки відкине українську економіку до режиму “виживання”, після того, як вона почала відновлення у 2023 році. Ну, і може спричинити затримки з виплатою грошей 10 млн українських пенсіонерів та ще 2 млн держслужбовців та вчителів.

До війни на одного пенсіонера в Україні припадав приблизно один працівник, який отримував офіційну зарплату. Зараз ця пропорція прямує вже до показника в 1,5 пенсіонера.

Службу одного військового забезпечують своєю діяльністю 6 зайнятих в економіці українців. Це й так достатньо крихкі баланси, які можна легко зруйнувати необачними рішеннями.

Зокрема й такими, як тотальний розмін “комірців” на “берці”.