Молитва до Бога та техногенний монстр: роздуми вголос
Нині інтернет охопив більшість сфер нашого життя-буття. Чи може його замінити онлайн-церква, онлайн-молитва, онлайн-сповідь ?
Пропонуємо Вам, шановні читачі, кілька роздумів священика, звичайного парафіянина та парафіянки віртуальної каплиці.
Настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці: Готуємося йти до Церкви, просимо вибачення у рідних за певні недоречності, очікуємо зустрічі з Богом, своїми друзями.
Тож одягаємося по-святочному – це ж свято нашого серця. Сидячи за комп’ютером долучаємося не до Бога, а всесвітньої мережі… Храм – дім Господній, в ньому відбувається євхаристія – перевтілення Духа в тіло і кров Божі.
Звісно, не можна отримати прощення та благодать від байдужого монітора.
Для тих. хто не може з фізичних причин відвідати храм, священик має прийти додому – сповідати та причастити вірного.
Парафіянин: Для мене – храм – це дещиця неба. Намагаюся щонеділі відвідувати храм, бо Літургія – Пасха – “воскресіння” – в “мініатюрі”.
Світові треба віддати працею, Богові дякуємо за життя, духовну наснагу і спасіння. Просидіти цілий тиждень за комп’ютером і не присвятити Творцеві, бодай, дві години – неправильно, не по-людському.
У минулому мав одну ікону Пресвятої Богородиці. Змайстрував для неї рамку і залишив у себе в кімнаті. У старшому віці відвідував всенічну.
У моєї нареченої були друзі, на вінчанні яких ми познайомилися. Священик став нашим духовним опікуном.
Віртуальні молитви не для мене і моєї дружини. Це не реальність.
Парафіянка віртуальної інституції: Вірю, що Бог – всюди і мою молитву почує завжди. Основне – вірити. Дотримуюся Божих заповідей, живу чесно і по совісті, практикую дні посту. Почуваю нагальну душевну потребу – молюся.
Так, у храмі часто відбуваються дива – являється Мати Божа, зцілюються хворі. Відчути віртуально це неможливо. Якось взимку гурт людей дивилися на небо: там був хрест із рожевих хмаринок – неймовірне видовище.
Підготував Степан Беца.
