Правдиве кохання не вмирає
Cофія та Микола познайомилися в студентській їдальні, згодом повінчалися.
Софія – стримана, висока, таємнича і вимоглива, з тих дівчат, які самі вибирають.
Микола – поет, закоханий у мистецтво, безпорадний у повсякденні. Залюбки катався на ковзанах, смакував солодощі, любив конвалії.
Йдеться про історика літератури, поета і перекладача, майстра сонетної форми, лідера “неокласиків” Миколу Зерова (1890-1937) родом із села Зінькова (Полтавщина).
Народився в багатодітній (одинадцять дітей) сім’ї вчителя. Досягли дорослого віку семеро. З-поміж них Микола. За його словами, батько – вчитель, потім завідувач міською школою, згодом інспектор народних шкіл. Мати Єлизавета – із козацького роду Яреськів – з-під Диканьки.
Микола здобув освіту в Зінькові, Охтирці та київській гімназії. Навчався на історико-філологічному ф-ті Київського ун-ту Св. Володимира.
1914-го викладач історії у чоловічій гімназії. 1916-го – у жіночій. У роки визвольних змагань редагував бібліографічний журнал “Книгар”. Окрім вчительської роботи був професором української літератури в Інституті народної освіти (1923).
Перші публікації автора вийшли у журналі “Світло” та газеті “Рада” (1912).
Читайте також: Кохання дружини врятувало Винниченка від голоду і смерті
Революційна хвиля 1917-го застала Миколу Зерова викладачем історії у Златопільській чоловічій та жіночій гімназіях. Саме в такому статусі він бере участь в Українському педагогічному з’їзді, який відбувся в Києві на початку квітня 1917-го, і навіть стає одним із його секретарів. Із вересня 1917-го він уже призначений викладачем латини у щойно відкритій 2-й державній гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. Серед його учнів – майбутні крутяни Ігор Лоський, Василь Гнаткевич, Євген Тернавський, Андрій Соколовський, Іван Сорокевич, Григорій Піпський, Павло Кольченко, Микола Ганкевич
Софія Лобода навчалася на історико-філологічному ф-ті Вищих жіночих курсів.
Зустрілися студенти у їдальні вишу. Згодом Микола у сонеті “Зламався зуб” згадує “байдужу й далеку Сонічку, що проходила повз нього як горда княгиня, завдаючи болю його чутливому серцю”. Потім дізнався, що студенти часто збиралися у гостинної родини професора Федора Лободи. Його також запросили в гості. Тут Микола запропонував Софії руку й серце. Софія дала згоду.
13 лютого 1920-го молодята взяли шлюб, обоє – однолітки (30 років).
Варто сказати, що Софія була однією із трьох доньок професора Федора Лободи. Спілкування Миколи та Софії, які зналися ще з 1912 року, обірвала Перша світова війна, коли учорашня курсистка Софія Лобода пішла на фронт «за сестру-господиню на харчувальному пункті для робітників, що копали окопи». Спілкування із Зеровим відновилося в 1918-му. І через два роки, як ми вже писали, вони побралися.
Творчість Миколи Зерова характерна, з одного боку, розривом з народницьким утилітарним трактуванням літератури, з іншого – противагою офіційному плануванню мистецтва.
Упродовж 1929-30-х рр. поет критикує протегований владою примітивізм, підтримує гасло європеїзму, звернення до античних першоджерел.
Микола Зеров перекладає з латинської Вергілія, Горація, Катулл, Марціяла. Створює зразкові переклади сонетів Ередія, Дю-Белле, Міцкевича.
Автор збірки поезій і перекладів “Антологія римської поезії” (1920), “Камена” (1924, 1943), перекладу “Мазепи” Юрія Словацького, праці “Від Куліша до Винниченка” (1928). Радвлада неодноразово дошкуляла поетові та професорові Зерову. Зрештою, “накинула оком” за т. зв. “антипролетарський настрій”.
1925-го арешт за збереження книг Куліша “Чорна рада”та “Політика”Косинки.
1926-го його творчість отримала негативну “політичну оцінку”більшовиків.
1930-го він проходив у справі “Союзу визволення України”. Куліша і Винниченка затаврували як “фашистських письменників”, Максим Рильський отримав арешт на 8 місяців
Зерови тривалий час приятелювали із професором Віктором Петровим (літ. псевдо. Домонтович, Віктор Бер) (1894 -1969), письменник, етнограф й археолог, автор біографічних романів “Аліна і Костомаров”(1929), “Романи Куліша”(1930). Віктор Петров був іронічною, насмішкуватою, суперечливою людиною. Любив сонце, каву, розумові вправи. 1922-го приїхав у Київ і закохався у… Софію Зерову…
З часом Микола Зеров дізнався про зраду дружини, дуже переживав, але… терпів. Сім’я вже мала сина Костянтина (Костика, Котика – домашні ймення). Маленький “Микола Костьович” мав прекрасні мамині очі, володів певними здібностями, але був дещо хворобливим. Котик – єдина таткова радість і втіха.
У 10-річному віці його не стало… Помер від скарлатини…
Сина поховав сам із двома колегами – викладачами та двома студентами. Софія у важкому стані залишилася у лікарні. Над свіжою могилою сина прочитав вірші латиною, бо знав, що живим читати не доведеться. “Потерей сина страшно заплатила /Судьба неверной и моей жена: /Ее, больную, весть почти убила, – /Так для чего же жить теперь и мне”?
Тим часом Віктор Доманович написав книгу “Віктор Петров і Софія Зеров”, роман який жив у листах “ (Софія зберегла 330 листів із Півночі (заслання) – “дорогой Соник” від Миколи Зерова.
Ще 1937-го він писав їй: “Отчего ти не пишеш мне ничего про Виктора Платоновича?” 19 вересня 1937-го він востаннє привітав кохану з іменинами: “Когда теперь ми проведем его вместе?” Не судилося.
1935-го Миколу Зерова за керівництво “націоналістичною організацією”засудили на 10 років. У таборі він завершив переклад “Енеїди”Вергілія
А тим часом, наближалася 20-та річниця більшовицької революції. З цієї нагоди було прийнято рішення провести «чистку» суспільства від елементів, «непридатних для будівництва комунізму». 9 жовтня 1937 року справа Зерова, як і багатьох інших, була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Його було засуджено до розстрілу.
3 листопада 1937-го капітан НКВС Матвєєв в урочищі Сандармох (Карелія) розстріляв Миколу Зерова.
1958-го його реабілітували. Перепоховали на Лук’янівському цвинтарі біля могили сина.
До слова, у Львові поблизу центру поруч із готелем “Львів” невеличку вулицю (бічна проспекту Чорновола) назвали іменем Миколи Зерова. Тут зараз кінцева зупинка автобусів, що прибувають до Львова з ближніх сіл.
Читайте також:
Підготував Степан Беца.
